Привіт, мене звати Тарас Позній. Я – засновник та керівник клубу «Кулуар». Ми відкриваємо людям світ гір і таким чином допомагаємо стати їм щасливішими.

А що робить щасливим Вас? Також гори?

Так. Сам я зараз маю за мету пройти всі 14 восьмитисячники планети. На даний момент в мене в активі 3 вершини вище восьми тисяч: це – Еверест, Чо-Ойю та Манаслу (пройшов без кисню). А ще я був в експедиції на Макалу, але, дійшовши до висоти 8230 мені довелося розвернутися, не дійшовши 200 метрів до вершини Чорного Велетня. З найближчих планів – Лхоцзе (висота 8516 м.) та влітку буде Броуд-Пік (висота 8051 м.).

Як почався Ваш шлях у туризмі?

Перший раз я потрапив в Карпати з батьками – ходили в сімейний похід: я, сестра, тато, мама і їх друзі. Це були вершини Великий Верх та Стій (Українські Карпати, Полонина Боржава). З цього походу залишились найтепліші спогади. Я згадую як я в перший день об’ївся чорниць, так що потім шлунок болів мене, і я не міг дивитись на чорниці. Як ми з батьком ловили форель в гірських річках Карпат, потім її смажили. Тоді ще форелі там було вдосталь і загалом після цього кожний рік 3-4 рази ми відправлялися в похід в гори.

Але я не можу сказати, що гори мені сподобались на самому початку. Перший похід був класний, а далі якось з Карпатами не «зросталось». Тому що там завжди була погана погода. Ти йдеш малим, на тобі наплічник кілограм 15-16… Ялинки, яких в Карпатах багато, дощ, який постійно ллє. І ти йдеш, малий, мокрий від дощу, а ці ялинки тобі в лице, мокрим своїм гіллям під ногами грязюка, я взагалі не розумів, що ми тут робимо: холодно, противно, важко, а нормальні діти в цей момент вдома грали футбол. І я шукав наступного разу різні відмазки, щоб не піти в похід в гори. Але нічого не спрацьовувало. Щоразу мене батьки брали з собою, і так з часом я зрозумів одну істинну, якою хочу поділитись із всіма: «Чим у більш складні умови ми потрапляємо, тим краще.»

У мене був в Карпатах такий тест: якщо я міг підняти наплічник до висоти колін, то значить я зможу з ним іти.

У складних умовах ми здобуваємо найбільш цінний досвід, і саме такими історіями ми потім ділимося з друзями. Коли ви йдете в похід вперше, то це для вас купа нових вражень, купа випробувань і це вже незабутня історія. Коли походів у вас десятки, а можливо у когось і сотні, то такі, що проходять гладко, особливо нічим не запам’ятовуються. А коли ви потрапляєте в якусь складну ситуацію на маршруті, – от тоді ви отримуєте знову найбільше емоцій і найбільше цінного досвіду. Тому справжні походники – це ті, які люблять складності, і йдуть до них з посмішкою на обличчі.

by @krev

Чому Ви вирішили стати гідом?

Батьки в мене займались організацією походів, водили нас, дітей своїх знайомих, і це було так 3-4 рази на рік. Я бачив, що після цих походів щось залишається з грошей. Нехай там пару сотень гривень, але щось залишалося. Перший самостійний похід в ролі гіда я провів на 3-му курсі університету: зібрав своїх друзів та друзів друзів. Нас було осіб 10. Я порахував всі витрати, взяв на себе всі організаційні обов’язки: складання маршруту, замовив трансфери, продумав розкладку чергових. Назвав людям ціну і, як-то кажуть, сам сходив в похід безкоштовно і ще щось залишилось для мене.

Коли я закінчував КПІ, то стало питання чим займатись далі, а точніше я знав, що йти на роботу до когось, то там будуть диктувати мені правила і казати, що я маю робити, як мені треба робити, а я хотів робити все по-своєму. Тому власне я заснував свій туристичний клуб і назвав його «Кулуар». Тоді поняття неймінгу для мене не існувало. А «Кулуар» був альпіністським клубом, в якому колись познайомились мої батьки. Коли ми виступали на змаганнях по туризму в Білій Церкві, в моєму рідному місті, то ми називалися «Кулуаром». І я собі подумав: «Кулуар» так «Кулуар».

Кулуар (від фр. couloir – прохід, коридор) – улоговина у схилі гори, спрямована вниз по лінії течії води. Широка у верхній частині, звужується внизу.

Були моменти, коли я хотів перейменувати клуб, але вже певна пізнаваність бренду була, тому вирішив залишити її. Тепер ми можемо називати тих, хто ходить з нами в похід «кулуаровцями». Це прикольно. =)

Що потрібно для того, щоб стати гідом?

У світі є федерація гірських гідів (ifmga), яка проводить курс гірських гідів. Навчання тривають біля 4-х років (ціна – біля 5000-8000 євро враховуючи додаткові витрати). В нас в Україні такого немає, тому ми беремо людей за рекомендаціями, тобто у нас є команда, якій ми довіряємо. Вони нам рекомендують людину, ми дивимось на її досвід. Потім беремо спочатку у ролі стажера, де людина ходить в гори з нашими гідами і навчається. Під час походів вона бачить як ми проводимо походи і після цього може уже вести групи самостійно. Також стараємось кожного року проводити курси медичної допомоги. Надавати першу медичну допомогу – дуже корисна навичка.

Розкажіть трохи про те, як влаштований Ваш бізнес?

Клуб «Кулуар» на даний момент є найбільшим клубом в Україні. Ми водимо людей в гори, відкриваємо для них їх світ. У 2019 році це було 3800 учасників, 2020-ий дався нам дуже важко, думаю, що в гори ми зводили близько 2000 мандрівників.

У нас є менеджери, які працюють з учасниками (клієнтами). Принцип роботи простий: людина залишає заявку на сайті або телефонує. Якщо клієнт йде перший раз, то йому треба надати всю необхідну інформацію, допомогти обрати оптимальний маршрут, підібрати спорядження, сформувати правильні очікування від того походу, який він обрав. Часто люди думають, що похід це прогулянка лісом, або що там не буде наплічників, чи буде гарна погода і без дощу. Потім ідуть в гори, а там виявляється все не так (насправді все виявляється краще). Тому задача менеджера не просто підготувати учасника до походу з технічної точки зору, а й допомогти йому сформувати правильні очікування. Далі в роботу вступає координатор (часто одна людина виконує роль і менеджера і координатора), який забезпечує проведення групи за маршрутом з організаційної точки зору: бронює житло, оформляє необхідні документи, замовляє трансфери і передає групу гіду. Потім тімлідер (зараз правильніше називати гіда – тімлідер) зустрічається з групою. Після того як учасник зустрівся з тімлідером, у нього на маршруті немає бути ніяких проблем. Всі проблеми учасників вирішує тімлідер. Клієнти мають відчувати турботу з самого початку походу і до його кінця. Звісно, можуть бути позаштатні проблеми. Звісно, є тімлідери, які краще працюють з учасниками, але ми намагаємося зробити так, щоб людина повернувшись з походу була щасливішою. Ми навіть в контроль якості додали питання: «Чи стали ви щасливішим після походу?»

Чим можна здивувати туристів сьогодні?

Як масштабне явище, насправді, піший туризм та горні походи в Україні тільки зароджуються. У Європі, наприклад, це один з найпопулярніших видів дозвілля. Але в Україні він також набуває популярності. Для багатьох наших учасників є важливим сходження на вершину, тому саме такий вид походів є досить популярним. Якщо йдеться про те, щоб «здивувати», то це ті чи інші круті вершини аж до Евереста, або такі не зовсім типові маршрути, в які самостійно сходити дуже складно або просто не реально.

Також буде цікаво:   Інтерв’ю з українською письменницею Віоліною Ситнік

Які місця найбільше люблять туристи?

З нашого досвіду найбільшим попитом користується: Ісландія, Непал, Туреччина, Грузія. Особисто мої фаворити – це Ісландія і Непал. Але за останні роки попит на Ісландію трохи менший, а от на Непал тримається стабільно. Коли ти їдеш в трекінг по Непалу, то ти уже не повертаєшся колишнім, ти повертаєшся новою людиною. Непал – це надзвичайна країна зі своєю давньою культурою, традиціями, і коли ти туди потрапляєш, це ніби інший світ. Але якщо ще до цього додати, що ти в Гімалаях, де найвищі вершини світу, це неймовірно.

Яка вартість підйому на Еверест? Що входить у суму?

Експедиція на Еверест в 2021 році у нас коштує – 44500 доларів. Це одна з найдешевших пропозицій на ринку. Тому, що ми власне вдруге йдемо. Є цінники і в 70 000-90 000 доларів, але це досить дорого. В першу чергу сюди входить «перміт», який коштує 11 000 доларів і це просто папірець, який видається від уряду Непала, що ви можете піднятись на Еверест. Сюди також входить все, крім харчування в кафе, чайових, обслуговування персоналом і шерпів. Отже, це – внутрішній переліт, харчування та проживання на трекінгу, офіцер зв’язку, індивідуальний шерп, кисень для учасника і шерпа, власна палатка з матрацом та подушкою, безкоштовний бар в базовому таборі, перила на маршруті…

Складно було підніматись на Еверест?

Еверест – складна вершина, це найвищий восьмитисячник світу (8848 м.). Але такої великої технічної складності нема і, насправді, Еверест під силу кожному, хто буде достатньо тренуватися та матиме достатньо мотивації, щоб дійти до вершини.

Мені, звісно, підніматись було складно, до 8600 йшов нормально, потім взяв фотокамеру від свого шерпа і причепив на шиї (в мене була здорова, повнокадрова з великим об’єктивом камера, яка важила 3 кг), то мене просто прибило. Коли ти на висоті 8600-8700 і вішаєш собі на шию 3 кг, то це відчувається як всі 30 кг. Після цього стало складніше. Підйом на вершину Еверест тривав 13 годин з штурмового табору, 10 хв була нормальна погода, а потім налетів сніг, вітер і температура впала до -55 ⁰С (за відчуттям). Коли спускались, в мене зірвало сонцезахисну маску, від того я отримав сніжну сліпоту (опік оболонки ока). Ми спустились до 7900, там переночували і на наступний день спускалися нижче. Підкорення цієї вершини було досить складним, тому що очі боліли (міг бачити розпливчато на метр вперед), а далі взагалі майже нічого не бачив. Тому я йшов досить повільно, зупиняючись кожні там 10-20-30 метрів – аби протерти очі, якось зібратися і йти далі вниз.

Що Ви відчували, коли опинилися на найвищій вершині?

Сказати, що я відчув щось неймовірне на вершині, не можу, бо коли ми піднімалися на Еверест, то, по-перше, не спали другу добу, по-друге, ти відчуваєш дуже велику відповідальність, бо Еверест – не Говерла, сюди не можна повернутись умовно на наступний день. І в мене були певні обов’язки перед спонсорами, які нам дали трохи біткоінів на експедицію, а також я виніс криптовалюту на вершину і став першою людиною, яка це зробила. Так от, в мене були певні обов’язки, зняти відео для спонсорів, зняти відео для себе, пофотографуватись з прапорами… І все це ти тримаєш в себе в голові, намагаючись нічого не забути. Окрім того, деякі відео потрібно було знімати англійською. Тож загалом, я був більше заклопотаний, ніж насолоджувався вершиною.

Найбільші емоції в мене були десь на висоті 8600 метрів, коли я вперше побачив вершину Евересту. Там таке довге ребро йде. Ти бачиш вершину і розумієш, що ти дійдеш, що залишилось ще години дві, і заплачені кошти та місяці тренувань, це все не даремно… Ти підкориш вершину, залишилось лише трохи потерпіти…

Як Ви зазвичай готуєтеся до сходження?

Для таких великих експедицій як на Еверест, підготовка триває десь до півроку. І витривалість – ключова складова. Що її тренує? Це повільний біг на довгі дистанції. Бігти потрібно на низькому пульсі. Також потрібно робити фізичні вправи, (кросфіт, підтягування, віджимання, присідання). Кількість тренувань – зазвичай 3-5 в неділю.

А що їдять під час сходженні?

Де є можливість готувати звичайну їжу, її й готують. Наприклад, на Евересті, на висоті 6400 метрів є нормальна кухня. Тут вам можуть приготувати, наприклад, курку з рисом (Дал-бат – національна страва Непалу). А вище, де нема можливості готувати, їдять в основному сублімовану їжу. Мені, наприклад, сублімати взагалі не заходять. Я не можу себе заставити їх їсти. Навіть ті, які коштують 15 євро за пачку. Тому я беру з собою сало, м’ясо і підгризаю їх на висоті.

Апетиту високо в горах великого нема. Тому з’їсти 100 грам – цілком достатньо. Добре, що на висоті вище 7000 ти перебуваєш всього кілька днів.

Навіщо ходити в гори?

У кожного свої причини. Важко пояснити тим, кому всерівно не зрозуміти. В мене є відео на ютубі «Навіщо ходити в гори», де я докладніше розповідаю про свої причини. Але, якщо коротко, це нові люди, знайомства, досвід, випробування себе, можливість побути на одинці із собою. Така своєрідна медитація, для того щоб відчути відповіді на питання, які знаходяться всередині тебе. І, звичайно, це красоти, яких знизу просто не побачиш і не зустрінеш.

Яку настанову можете дати тим, хто планує сходження?

Тим, хто вперше йде в гори або сумнівається, я побажаю відкинути сумніви і таки піти. Хоча б на невисокі, а потім йти все вище і вище. Як вже піде. Бо не всім людям гори заходять 100%. Але більшості – ТАК. Тому не сумнівайтесь, ідіть в гори. Але не недооцінюйте їх, ставтесь відповідально до цих сходжень. Взимку навіть в Карпатах досить часто гинуть люди, тому що недооцінюють гори. Добре готуйтеся до сходжень, не сумнівайтеся в собі. Якщо в гори, то з «Кулуар».

Які у Вас далі плани?

Весною ми їдемо в Непал. Я проведу спочатку трекінгову групу, а потім у нас буде експедиція на Еверест. Тімлідером на Еверест буде Микита Балабанов – це золотий льодоруб, найкращий альпініст світу 2016 року. А я буду йти з друзями та знайомими на Лхоцзе (8516 м.), це сусідня вершина Евересту (8848 м.). Експедиція триватиме десь в районі 45-50 днів. В кінці травня я повернусь додому, а вже 15 червня я поїду в Пакистан, теж буде група до базового табору вершини К2 (Чогори – 8 611 м.). Але сам я піду на сходження на вершину Броуд-Пік (висота 8051 м.) і спробую піднятись без кисню і шерпа.

Про всі свої експедиції я буду знімати купу відосіків, тому підписуйтесь на мій ютуб, фейсбук та інстаграм. Дякую за інтерв’ю та гарні питання.

Тарас Позній в соц. мережах:

YouTube: https://www.youtube.com/taraspozdnii
Facebook: https://www.facebook.com/taras.pozdniy
Instagram: https://www.instagram.com/taras_pozdnii