Будь-яке хронічне захворювання — це випробовування для людини, якій щодня доводиться боротися з його проявами. А що вже казати, коли ця патологія призводить до обмеження рухливості та інвалідизації.
Хвороба Паркінсона — дегенеративне неврологічне захворювання, яке характеризується появою тремору, ригідності м’язів, уповільненням рухів і сутулістю. Своєю назвою патологія завдячує англійському лікарю Джеймсу Паркінсону, який вперше у 1817 р. описав її у своєму «Нарисі про тремтячий параліч».
Першим проявом хвороби Паркінсона є незначний тремор великого та вказівного пальців (симптом «перекочування таблеток»). На значне прогресування патології вказують втрата виразу обличчя, зниження швидкості ковтання, тяжка депресія, деменція та параліч.
Причиною захворювання є зниження рівня дофаміну в головному мозку, що може розвинутися внаслідок генетичної схильності, деяких факторів навколишнього середовища, наприклад впливу пестицидів, або ж генної мутації.
З огляду на патогенез хвороби, ключову роль у лікуванні хвороби Паркінсона відіграє підтримувальна замісна терапія — прийом препаратів, які містять метаболічний попередник дофаміну, леводопу. Леводопа долає гематоенцефалічний бар’єр за допомогою спеціальних транспортних білків і перетворюється на допамін у головному мозку. Хоча на початку лікування цей засіб сприяє зменшенню вираженості симптомів, але через 5–10 років застосування може призвести до розвитку низки побічних ефектів (неконтрольовані рухи, галюцинації, постійна нудота та блювання, зміни в поведінці та настрої).
Поєднання леводопи з карбідопою, яка інгібує фермент, що розщеплює леводопу до того, як вона подолає гематоенцефалічний бар’єр, дозволяє більш високим концентраціям леводопи досягати головного мозку. Таким чином, комбінована терапія леводопа + карбідопа дає змогу вводити нижчі дози леводопи, тим самим зменшуючи вираженість побічних ефектів та даючи можливість пацієнтам жити тривалий період нормальним життям.
Додатково лікар залежно від стану пацієнта та проявів хвороби Паркінсона може призначати ентакапон, перголід, бромокриптин, селегілін, амантадин. У деяких випадках може знадобитися хірургічне втручання для полегшення запущених симптомів. Наприклад, глибока стимуляція головного мозку сприяє зменшенню мимовільних рухів, покращує проблеми з ходою та повільністю рухів, що, відповідно, дає можливість знизити дози ліків.
Щоб удосконалити існуючі ліки і прискорити пошук нових засобів для лікування хвороби Паркінсона, дослідники з Кембриджського університету розробили та вже використовують механізм на основі штучного інтелекту (Robert I. et al., 2024). Сподіваємося, що незабаром їм вдасться створити лікарський засіб, який допоможе здолати це поки що невиліковне хронічне захворювання назавжди.
Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»
за матеріалами www.britannica.com
