Редька – родичка капусти, служить людям не одне тисячоліття. Історія появи редьки губиться в далекій давнині. Цілком ймовірно, батьківщина цього коренеплоду – Середземномор’я. Про це свідчать матеріали археологічних розкопок, які дійшли до нас. Її зображення збереглося на піраміді Хеопса.

Про лікувальні властивості редьки відомо давно. Вживали її в основному з медом. Використовували як ліки. Люблять редьку і тепер. Багата вона вітамінами, мінеральними солями і навіть цукрами. Гірка, бо містяться в ній ефірні масла. Особливо цінний в редьці фермент холін, стримуючий зростання холестерину в крові. Соковита, хрустка, вона особливо необхідна в кінці зими – початку весни, як джерело вітамінів. Слід лише пам’ятати, що при запаленні шлунково-кишкового тракту, печінки і при виразці шлунка редьку їсти не можна.

Здавна знали про цілющі властивості редьки. Ще Гіппократ говорив про користь цього коренеплоду, якщо його вживати при лікуванні легеневих захворювань і водянці живота. Діоскорид радив вживати редьку для поліпшення зору і для лікування кашлю. Інші стародавні медики вважали, що редька потрощить камені сечовивідної системи і жовчного міхура, зупиняє кровохаркання, збільшує виділення молока у годуючих матерів.

Редька згадується в творах середньовічної медико-ботанічної поезії, де у віршованій формі розповідається про основні цілющі властивості: “Кашель, тремтяче нутро, добре вгамовується гірким з’їденим коренем її, а розтерте насіння від редьки якщо прийняти, і чуму зцілює нерідко…”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.