Скільки б жінки не говорили, що люблять чоловіків за їхні вчинки, а не за красиві слова, і як би сильно не намагалися переконати в цьому самих себе, все ж людина, яка вивела формулу «жінка любить вухами» була великим мудрецем. Тому кращі поетичні твори про кохання стануть у нагоді.


Леся Українка

НА МОТИВ З МІЦКЕВИЧА

…I znowu sobie zadaję pytanie:
Czy to jest przyjaźń, czy to jest kochanie?
Mickiewicz

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!

Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.

Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: «Чи кохаєш?» – чи я б тобі мовила: ні?..

За матеріалами: Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Київ. Видавництво “Наукова думка”, 1975 р., том 1, стор. 230.


Ліна Костенко

Не знаю, чи побачу Вас, чи ні.
А може, власне, і не в тому справа.
А головне, що десь вдалечині
Є хтось такий, як невтоленна спрага.
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас. Я знаю, що Ви є.
Моя душа й від цього вже світає.


Василь Симоненко

«Дотліває холод мій у ватрі…»

Дотліває холод мій у ватрі,
Я один замріяний іду…
Ми тоді зустрілися в театрі,
На гальорці в третьому ряду.

І не вірю, що мені здалося,
Бо напевне знаю — так було:
То не скрипка кликала — волосся,
Що тобі спадало на чоло.

Тишина хиталася велично,
Ніжні струни квилили внизу —
Тож було і солодко й незвично
У твоїх очах читать грозу.

А коли виходили із залу
З думами про вічне і земне,
Довго ти під ліхтарем стояла
І чекала, радісна, мене.

Ми ішли через блакитне місто,
Мовчки зупинились на мосту.
Ти була така прозора й чиста,
Я не смів порушить чистоту.

Тільки досі знаю: не здалося,
Так і залишилось, як було, —
То не скрипка кличе, а волосся,
Що тобі спадало на чоло.

Дотліває холод мій у ватрі,
Біля мосту стишую ходу…
Часто жду тебе я у театрі
На гальорці в третьому ряду…


Іван Франко

«І ти прощай»

І ти прощай! Твого ім’я
Не вимовлю ніколи я,
В лице твоє не гляну!
Бодай не знала ти повік,
Куди се я від тебе втік,
Чим гою серця рану.

Мене забудь швиденько ти,
Своїх діток люби, пести,
Будь вірна свому мужу!
І не читай моїх пісень,
І не воруш ні вніч, ні вдень
Сю тінь мою недужу.

А як де хтось мене згада,
Най тінь найменша не сіда
На вид твій, квітко зв’яла!
І не блідній, і не дрожи,
А спокійнісінько скажи:
«Ні, я його не знала!»


Володимир Сосюра

«Мені ти приснилась давно…»

Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.

Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.

І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.

Також буде цікаво:   Сергій Жадан став першим лауреатом Премії Свободи від видавця Frankfurter Allgemeine Zeitung

Вільям Шекспір

«Сонет»,  (переклад Дмитра Пламарчука)

Не буду я чинити перешкоди
Єднанню двох сердець. То не любов,
Що розцвіта залежно від нагоди
І на віддаленні згасає знов.

Любов – над бурі зведений маяк,
Що кораблям шле промені надії,
Це – зірка провідна, яку моряк
Благословляє в навісній стихії.

Любов – не блазень у руках часу,
Що тне серпом своїм троянди свіжі –
І щік, і уст незайману красу.
Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня- я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав.


Олександр Блок

«Про доблесті, про подвиги, про славу»,  (переклад Марка Зісмана)

Про доблесті, про подвиги, про славу
Я забував на страдницькій землі,
Коли твоє лице в простій оправі
Світилося у мене на столі.

Та час настав, і ти пішла із дому.
У ніч жбурнув я перстень пам’ятний.
Ти віддала своє життя чужому,
І я забув прекрасний образ твій.

Летіли дні, кружляли клятим роєм.
Вино й любов були мої кати…
Згадав тебе я перед аналоєм
І кликав, ніби молодість, прийти…

Я кликав – тільки ти не озирнулась,
Я сльози лив – ти ж очі відвела.
Ти в синій плащ журливо загорнулась,
У вогку ніч із дому геть пішла…

Не знаю, мила, де своїй гордині
Ти в цьому світі захисток знайшла…
Я міцно сплю, і сниться плащ твій синій,
В якому ти у вогку ніч пішла…

Не мрію вже про ніжність і про славу,
Минуло все, і молодість пройшла!
Твоє лице в його простій оправі
Я сам прийняв з письмового стола.


Павло Тичина

З КОХАННЯ ПЛАКАВ Я…

З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став —
(Мармуровим муром…)

Пливуть молитви угорі.
(Вернися з сміхом — дзвоном!)
Спадає лист на вівтарі —
(Кучерявим дзвоном…)

Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги —
(Мармуровим муром…)

Самотна ти, самотний я.
(Весна! — світанок! — вишня!)
Обсипалась душа твоя —
(Вранішняя вишня…)

За матеріалами: Павло Тичина. “Цвіт в моєму серці”. вірші та поеми. Київ, “Веселка”, 1986. с. 33. Художник – Юрій Чеканюк.


Ігор Калинець

Я радо йду у твій полон…

Я радо йду у твій полон,
в зіниці звабливі і темні.
Із човників твоїх долонь
стікає сонця мед на мене.

І виростає маєво густе,
ростуть над нами дивні трави.
І пахнеш ти, як синій степ,
омитий свіжими вітрами…

А потім понесеш в очах,
в зіницях
радість невгасиму,
що в травах
травень нас звінчав,
що дав нам сподівання сина.
(1966 р.)


Борис Пастернак

Зимова ніч (Переклад Леоніда Талалая)

Мело, мело по всій землі,
Мело, сніжило.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
Злітався сніг і вирував
Перед шибками,
Так влітку на вогонь мошва
Летить роями.
Ліпила віхола на склі
Кружки і стріли.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
І протяг тіні хилитав,
І мимоволі
Схрестились руки і уста,
Схрестились долі.
І черевички з ніг самі
Упали м’яко.
І віск із нічника слізьми
На плаття капав.
Все поглинала на землі
Хуртеча біла.
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.
На свічку дихала імла,
Й спокуси сила
Хрестоподібно підняла,
Як ангел, крила.
І доки хуга по землі
Мела, сніжила,
Свіча горіла на столі,
Свіча горіла.

За матеріалами: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя. Укладач Д. С. Наливайко. Київ, видавництво “Навчальна книга”, 2002 р.