Бувають же капосні люди. До болю капосні. Як не нашкодять комусь – не живуть. От дай їм заклювати когось – і все тут. А вони ж набридають іншим, жити не дають. Усі живуть як люди, а когось капосник перестрів. «І хто ж їх таких вигадав? Та як взагалі земля їх носить? – думаєш не раз. – І користі з них катма. І беруть вони більше, ніж віддають». «Така натура», – чуєш у відповідь не раз, і твій спротив ніби трохи згасає. Проте коли знову зачеплять, то хоч плач…

От клюють вони когось, клюють, поки не доклюють. Більше того, ти ще й не знаєш, коли втрапиш на таких. Часто своїх жертв вони застають зненацька. Але щоб сказати, що то люди з конкретними параметрами, не скажеш. Бо та вреднота, м’яко кажучи, різного калібру буває – від малого, наче карлик, й до великого, як дримба.

Але в чому не помилишся, то це в одному: біда з ними та й годі. І ніби не чіпаєш їх, живеш своїм життя, розклавши всі можливі й неможливі захисні бар’єри, тримаєш дистанцію та дотримуєшся субординації, але не допомагає. Ну, люблять вони влізти куди не слід і край. Хоч кілок на голові теши, а тих натур не позбудешся. Наче енергетичні вампіри, тягнуть із жертви своє. Тобі зле, а їм добре. Вкусять, значить живуть. А ти собі як знаєш…

Добре, коли просто образили і пішли геть, а от коли лізуть у душу – найприкріше. Бо там найпотаємніше – те, що не хочеш показувати всім, а тільки обраним. Хто дозволив? Хто просив? Не знаєш. А вони лізуть і лізуть. Тільки встигай ухилятися від ударів. І добре, коли встигнеш, а коли ні? Доб’ють!

Більш того, є ще й такі, що стають на захист капосних. Мовляв, не такі вони вже й погані і нічого злого не хочуть робити. Та у відповідь згадуються лише слова класика Панаса Мирного: «Не кажіть нічого! То не люди добрі, то гадюки капосні!».

Ось так і триває життя частини з нас – у круговерті «капосник проти порядного». Батл за батлом. А хто виграє – важко сказати. У кожного своя битва. Проте меседж від усіх жертв виглядає приблизно так: «Не лізьте в душу! Живіть своїм життям і дайте іншим жити. Перш ніж щось сказати, подумайте. А найчастіше – промовчіть. Не хочуть вам душу відкрити – відійдіть. Не питають поради – не зроніть ні слова». Але чи чують вони взагалі когось, окрім себе? Чи здатні усвідомити своє темне нутро і переосмислити дії? Очиститись? Ось у чім заковика.

Андрій ПАВЛОВСЬКИЙ, головний редактор інтернет-видання «7 днів».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.


Загрузка...