Я не сприймаю детективи, але люблю дитячі й історії Джона Бакена. Також мене не відпускає тема мистецтва. Отже, арт-детектив для дітей – мій ідеальний варіант.
Одинадцятирічний Девід у складі родини норвежців Берґвіків вирушає до Венеції вбити за раз дует зайців: і побачити це казково-карнавальне місто (за сюжетом у Венеції саме час карнавалу), і щоб тато Берґвік написав книгу про сімейну подорож. Кумпанія мама-тато-брат-сестра-і-я план перевиконала, врізавшись у пригоду з викраденням картини, заручником і таємничим замовником, який смикає за ниточки мистецьких злочинів.
Сюжет простий, але для читача 8-12 років замудрованості достатньо, до того ж, головне завдання повісті – плавно підвести дитину до теми мистецтва. Цікаво й те, що за сюжетом викрадачі поцупили не щось з-під вікового пилу Палацу дожів, а модерний твір – “Купальниць з іграшковим човником” Пікассо. Тобто увагу читача сконцентровано значною мірою не на славній архівності-архаїчності Венеції, а на її незвичній нам сучасннсті. Наприклад, на музеї Пеггі Гугенгайм, звідки й стирили Пікассо
Приємний бонус: юному читачу-детективу запропоновано в кінці книги кумедну програму суперкороткого мовного курсу італійської. А ще є вельми цікаві факти й поради, наприклад, де краще цілуватися в Венеції, яке морозиво обрати, за якою адресою знайти унікальні маски etc. (Аж у Венецію закортіло ) Схоже на “Фріду”: у ній теж є схожа незвична бонусна інформація
Особливо увагу привертає оформлення Трунд Бредесен: ілюстрації нагадують книги західних авторів 1960-1980х рр. Власне, історія, розказана Сортланном вустами юного Девіда, пахне мистецтвом, тому я чекаю на продовження: у наступних частинах Берґвіки відвідають Луксор, Лондон і Нью-Йорк. Значить, арт-злочинам ще не кінець і я почую про мистецько-детективні колізії в тих містах?.. О, це чудово!
