Поцяткуйте мене кружечками, або Нові пригоді Флавії де Люс.
Прочитала я другу книжку Алана Бредлі. Маю сказати, що у мами її попросила я, а не молодша сестра? Вона просто не помітила її в каталозі. А отримавши, я засмутилася, що книжка така тоненька.
Чому дорослі детективи не такі круті? Тут і наука, і пригоди, і гумор на рівні дорослих, і виважені думки в дитячій голові, і допитливість із винахідливістю. Знаєте, після таких книжок детективи для дорослих видаються мені плоскими, або я хороших читала мало… Флавія крута, і будучи дитиною, я б хотіла бути на неї схожою. У неї гострий і верткий розум, вона вміло бреше там, де їй вигідно, легко вдає з себе майже янголя з кісками й круглими окулярами. Хімія – її пристрасть, а ще розслідування вбивств, на її задоволення, якраз злочини почали у Бішоп-Лейсі явище не таке вже й рідкісне.
Цього разу до містечка випадково приїжджає відомий мандрівний лялькар, у нього ламається машина, тому він змушений чекати, доки її полагодять. Тим часом вирішує зібрати грошенят із жителів та показати провінціалам справжнє шоу. Перша вистава пройшла на ура, а в кінці другої лялькар помирає. Та ще й не своєю смертю. Хто убивця? Його коханка-помічниця, яку він бив? Чи телевізійний агент? Чи все ж дружина вікарія? А може, то хтось із батьків, чийого сина лялькар зобразив в одній із ляльок…
Звичайно ж, Флавія знайде істину раніше за поліцію, бо їй довіряють, із нею діляться спогадами й думками, а до охоронців порядку завжди ставляться насторожено.
І кілька вдалих цитат:
«…пам’ятай принаймні одне: чуже натхнення – як вогонь у печі. З ним можна приготувати непогані батські булочки. Але натхнення зсередини – як вулкан. Воно змінює обличчя світу». «Юнацька уява – могутня сила…» «У лісі постійно щось змінюється, і я памятала про це. Тіні змінюються щохвилини, а рослини обертаються до сонця година за годиною. Комахи риють тунелі в землі, вигортаючи її спершу у невеликі купки, потім у більші. Місяць за місяцем листя осипається, росте, потім знов осипається, рік за роком ростуть і вмирають дерева. Даффі якось сказала, що в одну річку двічі не ввійдеш, – те саме можна сказати і про ліс».
«Дух перехоплювало, коли я розмірковувала над тим, що вже за декілька хвилин після смерті внутрішні органи через брак кисню починають перетравлювати самі себе! Рівень аміаку починає рости, і в результаті діяльності бактерій виробляється метан (більш відомий як болотний газ), а також сірководень, вуглекислота й меркаптан, чудовий сірчистий аналог спирту, у якому сірка займає місце кисню, і так забезпечується запах гнилі.
Цікаво, що нам знадобилися мільйони років, аби виповзти з болота, – а втім, лише кілька хвилин після смерті ми стрімко в нього повертаємося.»
«Коли ніздрі залоскотав солодкий аромат, я не без задоволення згадала, що в рослині містилася відьомська суміш кардіотонічних глікозидів, включаючи конвалятоксин і глюкоконвлозид, і що навіть вода, у якій стояли квіти, – отруйна. Наші пращури називали це «сльози Пречистої» або «драбина на небеса» і мали рацію!
Автор: kybeltse_kati
