Коли ми говоримо про український модернізм, ми часто уявляємо його як боротьбу — за мову, за ідентичність, за право бути почутим. Проте перший том нового десятитомного зібрання творів Ольги Кобилянської, що вийшов у видавництві «Букрек», нагадує нам, що модернізм також був глибоко внутрішньою, майже герметичною подорожжю душі. Цей том, що охоплює період з 1885 до початку 1900-х років, пропонує читачеві не просто тексти, а інтелектуальний маніфест жінки, яка наважилася бути європейкою в провінційному контексті Австро-Угорської імперії.

Емансипація крізь призму меланхолії

Твори, зібрані в цьому томі, демонструють радикальний для свого часу перехід від народництва до психологічного аристократизму. Кобилянська не пише про селянський побут як такий; вона пише про «нову жінку» — освічену, чутливу, часто самотню у своєму інтелектуальному перевершенні оточення. Новели «Valse mélancolique» та «Impromptu phantasie», включені до видання, читаються сьогодні як партитури для камерного оркестру. У них музика стає не фоном, а дійовою особою, здатною передати те, для чого в тогочасній мові ще не існувало слів: екзистенційну тугу та жагу до свободи.

Її героїні — це не жертви обставин, а суб’єкти власної долі. Вони аналізують свої почуття з хірургічною точністю, що споріднює Кобилянську з її сучасниками — Ібсеном та Ніцше. Власне, ніцшеанські мотиви «надлюдини» трансформуються у авторки в ідеал духовної аристократії, де сила волі поєднується з тендітністю сприйняття.

Від німецької мови до українського стилю

Цей том є особливо цінним для розуміння лінгвістичної еволюції письменниці. Як відомо, Кобилянська починала писати німецькою мовою, і цей «німецький субстрат» відчутний у її ранній прозі через особливу структуру речень та витончену термінологію. Видання дозволяє простежити, як її українська мова стає дедалі гнучкішою, вбираючи в себе кольори буковинських ландшафтів та ритміку поезії в прозі.

Ранні оповідання письменниці — це лабораторія стилю. Тут ми бачимо народження імпресіонізму, де опис природи перестає бути декорацією і перетворюється на стан душі. Гори, ліс, небо в її текстах дихають разом із персонажами, створюючи цілісний пантеїстичний всесвіт.

Текстуальна археологія: подвиг видавців

Важливість цього 10-томника (і першого тому зокрема) важко переоцінити. Протягом десятиліть радянське літературознавство намагалося «причесати» Кобилянську під канони соцреалізму, акцентуючи на соціальних темах і часто цензуруючи її «декадентські» чи релігійні роздуми. Видавництво «Букрек» здійснило справжню наукову реставрацію.

Тексти подані з урахуванням авторської орфографії та стилістики, що повертає їм автентичне звучання. Коментарі та примітки допомагають читачеві зрозуміти контекст епохи fin de siècle, пояснюючи реалії тодішнього життя Чернівців та тогочасні культурні коди. Це не просто книга для читання, це інструмент для переосмислення всієї української літератури зламу століть.

Також буде цікаво:   Відлуння сучасності: 25 голосів української прози

Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Букрек»: https://bukrek.net/shop/products/ОльгаКобилянськаЗбраннятворву_10томах_Том_1

Фундаментальне видання, яке повертає українській культурі її справжню інтелектуальну глибину. Перший том зібрання творів Ольги Кобилянської є обов’язковим до прочитання кожному, хто хоче зрозуміти витоки нашого модернізму та відчути магію тексту, де кожен абзац наповнений інтелектуальною напругою та естетичною довершеністю. Це не просто повернення класики — це зустріч із сучасною, живою та надзвичайно актуальною думкою.


Ольга Кобилянська — видатна постаттю українського модернізму та активною учасницею феміністичного руху, чий творчий шлях розпочався з німецькомовної прози під впливом її походження та тогочасної освіти. Завдяки знайомству з провідними тогочасними інтелектуалками вона почала писати рідною мовою, присвятивши значну частину своїх творів, як-от «Людина» та «Царівна», темі емансипації жінки та її пошуку власного «я». Письменниця підтримувала глибокий духовний зв’язок із Лесею Українкою, а її пізніша творчість, зокрема відомі повісті «Земля» та «У неділю рано зілля копала», стала класикою української літератури через тонкий психологізм та морально-етичну глибину.