Артуро Перес-Реверте — людина, яка бачила занадто багато воєн, щоб плекати ілюзії щодо людської природи. Колишній військовий кореспондент, а нині патріарх сучасної іспанської літератури, він давно завоював репутацію інтелектуального дуелянта, чиє перо разить так само влучно, як рапіра його знаменитого капітана Алатрісте. Проте у своїй книжці «Собаки й сучі діти» він відкладає зброю, щоб простягнути руку — або, краще сказати, лапу — тим, кого вважає єдиними гідними мешканцями цієї «планети канібалів».
Дзеркало людської ницості
Ця книга — не солодкувата збірка історій про домашніх улюбленців. Це радше антологія люті та любові, зібрана з газетних колонок, які Перес-Реверте писав протягом десятиліть. Автор використовує образ собаки як етичний камертон, за допомогою якого він перевіряє людство на профпридатність. Для Переса-Реверте світ чітко поділений на дві категорії: на собак, які мають честь, і на «сучих дітей» — людей, які цю честь втратили або ніколи не мали.
Його тон різкий, майже брутальний. Він не добирає слів, описуючи господарів, які кидають своїх псів на автострадах перед відпусткою, або політиків, чия вірність принципам не варта й вилясків хвоста вуличного дворняги. У цьому сенсі книга є не стільки зоологічним дослідженням, скільки соціальною критикою, де собача відданість слугує фоном для підкреслення людського егоїзму.
Репортаж із серця зграї
Перес-Реверте пише про собак так, як інші пишуть про загартованих у боях ветеранів. У книзі ми зустрічаємо псів, які супроводжували його в обложеному Сараєво, і тих, що чекали на нього вдома в Мадриді. Він наділяє їх майже стоїчними рисами: мужністю, здатністю до самопожертви та мовчазним прийняттям долі.
Особливо вражає те, як автор проводить паралелі між військовим братерством і зв’язком людини з собакою. Для людини, яка бачила розпад Югославії та жахи в Африці, собака стає останнім бастіоном нормальності. Якщо людина може зрадити заради ідеї чи грошей, то собака вмирає поруч із господарем просто тому, що інакше не вміє. Цей екзистенційний песимізм щодо людей і безмежний оптимізм щодо тварин робить збірку надзвичайно емоційною, попри її зовнішню жорсткість.
Лаконічність як мистецтво
Стиль Переса-Реверте у перекладі українською зберігає свою іспанську хрипкість. Кожне есе — це короткий, енергійний удар. Він не вдається до довгих метафор; його речення — це короткі черги з автомата. Це проза людини, яка звикла передавати суть репортажу, поки навколо свистять кулі.
Книга структурована так, що читач може розгорнути її на будь-якій сторінці й одразу потрапити в епіцентр чергової сутички. У часи, коли гуманізм часто стає лише зручним гаслом, Перес-Реверте пропонує нам повернутися до базових інстинктів — вірності, захисту слабших і безкомпромісної чесності перед самим собою.
Цю книгу можна придбати на сайті «Видавництво Анетти Антоненко»: https://anetta-publishers.com/books/282
Це потужне і безжальне нагадування про те, що людське серце часто виявляється менш містким за собаче, а справжня шляхетність не потребує слів, лише вчинків і погляду, в якому немає лукавства.
Артуро Перес-Реверте народився 1951 року в Картахені (Іспанія). Двадцять один рік письменник пропрацював військовим кореспондентом, висвітливши вісімнадцять збройних конфліктів для газет і телебачення. Його твори перекладено сорока мовами, чимало з них були екранізовані, а загальний наклад сягає двадцять сім мільйонів примірників. Сьогодні Артуро Перес-Реверте присвячує своє життя літературі та вітрильному спорту. Він член Королівської іспанської академії і Французької асоціації письменників-мариністів.
