У сучасному політичному дискурсі часто звучить теза про те, що Україна була лише «молодшим партнером» або пасивною околицею Російської імперії. Проте Девід Сондерс, історик із Ньюкасла, у своїй фундаментальній праці пропонує радикально інший погляд. Він стверджує: протягом століття, що передувало розквіту модерного націоналізму, інтелектуальна та культурна архітектура Росії була збудована руками, розумом і талантом українців.
Книга Сондерса — це не просто хроніка міграції еліт; це детективна історія про те, як культура, яку ми звикли вважати «суто російською», насправді є продуктом глибокого українського втручання.
Творці імперського канону
Сондерс фокусується на періоді між 1750 та 1850 роками — часом, коли Російська імперія шукала свою ідентичність. Автор переконливо доводить, що петербурзький двір та московські інтелектуальні кола були б безпорадними без випускників Києво-Могилянської академії. Українці привезли з собою не лише барокову освіченість, а й латинську традицію, європейську логіку та специфічний погляд на православ’я, що став основою синодальної церкви.
Автор детально розглядає, як «малоросійський» елемент домінував у вищій адміністрації, освіті та журналістиці. Сондерс показує, що українці не просто адаптувалися до імперії — вони її форматували. Без Капніста, Безбородька чи Прокоповича (чиї ідеї відлунювали десятиліттями) імперський проєкт виглядав би зовсім інакше.
Парадокс «Малоросійства»
Найцікавіша частина дослідження стосується тонкої межі ідентичності. Сондерс майстерно аналізує феномен «подвійної лояльності». Для багатьох героїв його книги відданість імперії не суперечила любові до рідної землі. Навпаки, вони вважали себе «більш правильними» носіями культури, ніж самі росіяни.
Проте автор не обходить увагою і внутрішній конфлікт. Він демонструє, як поступово українська присутність у Петербурзі почала сприйматися з підозрою. Сондерс простежує перехід від епохи, де українське вважалося престижним і просвітницьким, до періоду, коли імперія почала відчувати загрозу з боку власного «дітища».
Тінь Гоголя та кінець симбіозу
Завершуючи своє дослідження 1850-ми роками, Сондерс звертається до постаті Миколи Гоголя як до кульмінації та водночас трагічного фіналу цього культурного союзу. Гоголь уособлював момент, коли український геній максимально інтегрувався в російську мову, але залишився чужим за суттю.
Саме в цей час, на думку автора, шляхи починають розходитися. Поява Тараса Шевченка та Кирило-Мефодіївського товариства ознаменувала народження нової свідомості, яка більше не хотіла бути «впливом на когось», а прагнула бути собою. Сондерс фіксує цей надлом із хірургічною точністю, пояснюючи, чому інтелектуальна ідилія XVIII століття перетворилася на жорстке протистояння XIX-го.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Lobster»: https://www.lobster.net.ua/ukrayinskyj-vplyv-na-rosijsku-kulturu-1750-1850/
Це дослідження Девіда Сондерса є обов’язковим для кожного, хто прагне зрозуміти коріння сучасних культурних війн у Східній Європі. Автор деконструює міф про монолітну російську культуру, оголюючи її складний, гібридний фундамент. Робота Сондерса повертає голос цілій плеяді інтелектуалів, які довгий час були приховані під загальним ярликом «імперської величі», і робить це з винятковою академічною сумлінністю та літературною майстерністю.
Девід Сондерс — британський історик, професор історії Російської імперії Ньюкаслського університету, де викладав з 1979 по 2017 рік. Його академічна кар’єра охоплює десятиліття активних досліджень, численні поїздки до України та Росії й широку міжнародну співпрацю.
