Володимир Рафєєнко, один із найпотужніших та найсамобутніших голосів сучасної української літератури, своєю новою книгою «Вертеп для Homo sapiens. Концерт для Енді Уорхола» знову утверджує себе як майстер інтелектуальної прози. Цей роман — не просто чергова історія, а радше літературний перформанс, що поєднує народну бароковість вертепної драми з холодною філософською відчуженістю поп-арту. Уорхол, як дух масової культури, зустрічається з архетипами нашого буття у декораціях, що болісно нагадують про руїну людського духу. Рафєєнко пропонує читачеві не комфорт, а складну, багатошарову мозаїку, що вимагає пильної уваги та інтелектуальної готовності до провокації. Це твір, що ставить гострі запитання про ідентичність, пам’ять і місце людини в епоху тотальної імітації.
Постмодерний вертеп: сюжетна архітектура
На відміну від лінійних оповідей, «Вертеп для Homo sapiens» використовує сюжет як музичну партитуру, де теми повторюються, трансформуються та стикаються у дисонансах. Роман являє собою поліфонічну картину сучасності, розкладену на низку гротескних, іноді сюрреалістичних сцен, що нагадують класичний вертеп — тільки замість біблійних персонажів тут діють персонажі нашого часу: заплутані, цинічні, але водночас трагічно людські.
Автор свідомо руйнує межі між високим і низьким, між реальністю та фарсом. Ми стаємо свідками «концерту» для Енді Уорхола — метафоричного видовища, де людські пристрасті, від політики до побуту, виставляються на публічний огляд, немов серійні принти. Сюжетна архітектура тут слугує для виявлення глибинних травм суспільства, що застрягло між минулою тоталітарною спадщиною та новою, не менш хибною, глобалістською мрією.
Мова як скальпель: стиль автора
Стиль Рафєєнка залишається його фірмовою відзнакою: щільна, інтелектуально насичена проза, що балансує на межі лірики та жорсткої сатири. Перехід автора з російської на українську мову у попередніх творах був творчим актом переосмислення, і в цій книзі його українська звучить ще більш впевнено та багатогранно.
Рафєєнко використовує бароковість синтаксису для створення ефекту глибини та багатоголосості. Його речення часто розгалужуються, вміщуючи декілька шарів смислів і культурних алюзій. Це мова, що не поспішає, вона обволікає читача, змушуючи його сповільнитись і розшифрувати кожен образ. Гумор тут чорний, гіркий, але завжди влучний, слугуючи не для розваги, а як літературний скальпель, що розтинає лицемірство сучасної «людини розумної» (Homo sapiens).
Концерт для Уорхола: теми критики
Центральною темою роману є деградація ідентичності в умовах масового виробництва смислів. Присутність Енді Уорхола в назві не випадкова. Якщо Уорхол перетворив мистецтво на товар, то Рафєєнко досліджує, як суспільство перетворило самого себе на серію копій: копії політичних ідей, копії емоцій, копії героїзму.
Роман глибоко осмислює феномен постправди та його вплив на колективну свідомість. Рафєєнко не боїться торкатися тем війни, переселення та екзистенційної самотності, але робить це не через прямолінійну публіцистику, а через призму філософської притчі. Кожен персонаж — це маріонетка у великому вертепі, де режисером є історія, а глядачем — байдужий світ. Автор ніби запитує: що залишиться від справжнього Homo sapiens після того, як його душу перетворять на обгортку для супу Campbell?
Цю книгу можна придбати на сайті «Видавництво Анетти Антоненко»: https://anetta-publishers.com/books/278
«Вертеп для Homo sapiens. Концерт для Енді Уорхола» складна, але надзвичайно важлива робота. Це не те читання, яке можна проковтнути за один вечір. Це книга, яка вимагає перетравлення, яка провокує до діалогу з текстом і з самим собою.
Володимир Рафєєнко створив роман-епоху, що свідчить про глибоку кризу сучасної цивілізації, але робить це з такою художньою майстерністю, що неможливо відірватись. Для тих, хто шукає у літературі не відповідей, а гострих, незручних запитань, і хто готовий прийняти виклик високої інтелектуальної прози, ця книга стане одним із найзначніших читацьких досвідів року. Це твір, що підтверджує: справжня література здатна бути і фарсом, і філософією одночасно.
Володимир Рафєєнко — український письменник, поет, літературознавець, есеїст, кінознавець, лектор. Член Українського центру міжнародного ПЕН-клубу. Народився й виріс у Донецьку. Перші сорок п’ять років життя говорив і писав лише російською. Після окупації рідного міста російськими бойовиками влітку 2014 року був змушений покинути рідне місто і переїхати на Київщину, де і розпочав непростий шлях внутрішньо переміщеної особи.
