Сьогодні нерідко трапляється, що в будинку є відразу кілька комп’ютерів, причому навіть якщо мешканець всього один. Для зручності використання найкраще об’єднати їх в мережу, а як відомо, в домашніх умовах простіше всього розгорнути бездротову мережу, для якої не потрібно прокладки кабелів.

Якщо необхідно просто з’єднати кілька комп’ютерів, можна скористатися точкою доступу, яка виступає в ролі концентратора. Однак, щоб така мережа змогла підключатися до зовнішніх мереж, зокрема до інтернету, необхідна функціональність маршрутизатора, здатного привласнювати машинам в мережі IP-адреси.

Як вибрати Wi-Fi роутер?

Wi-Fi роутери поєднують в собі бездротову точку доступу і роутер, що робить їх оптимальними пристроями для організації домашньої мережі. Випускаються також моделі з вбудованими модемами – від провідних ADSL до бездротових 3G і WiMAX, тому якщо ви використовуєте для підключення до інтернету не виділений канал Ethernet, то один з подібних апаратів замінить вам не тільки роутер, але і модем.

Основні характеристики Wi-Fi роутерів

Перш за все, про швидкість роботи бездротової точки доступу. Сучасні моделі Wi-Fi роутерів зазвичай підтримують всі три стандарти Wi-Fi – IEEE 802.11b, IEEE 802.11g і IEEE 802.11n, що забезпечує сумісність з усіма адаптерами Wi-Fi, що встановлюються в портативні та настільні комп’ютери. Теоретична максимальна швидкість при використанні протоколу IEEE 802.11b досягає 11 Мбіт/с, IEEE 802.11g – 54 Мбіт/с, а IEEE 802.11n – 450 Мбіт/с (з 4 антенами – 600 Мбіт/с).

Hа практиці такі швидкості недосяжні через умови проходження сигналу, поділу каналу між кількома пристроями і, насамперед, через паралельну передачу службової інформації, необхідноу для надійного кодування сигналу і корекції помилок. Залежно від дальності швидкість обміну даними в режимі IEEE 802.11b складає до 5-7 Мбіт/с, в режимі EEE 802.11g – до 22-25 Мбіт/с, а в режимі IEEE 802.11n – до 163 Мбіт/с при використанні трьох передавальних і приймаючих антен за технологією MIMO (Multiple Input Multiple Output – кілька передавачів і кілька приймачів). Передбачена стандартом дальність зв’язку на відкритому просторі сягає сотні метрів, але в реальних умовах в приміщенні з капітальними стінами вона різко падає і може не перевищувати десяти метрів.

Для захисту переданих по бездротовому радіоканалу даних від несанкціонованого доступу і для запобігання підключення до бездротової мережі сторонніх у стандарті Wi-Fi використовується декілька засобів захисту. Перш за все це апаратне шифрування переданих даних за допомогою різних алгоритмів. Найпростіший з них – WEP (Wired Equivalent Privacy). Насправді рівень захисту WEP давно вже не відповідає його назві, і проникнути в таку мережу за кілька хвилин може навіть першокласник, озброївшись спеціальною утилітою.

Також буде цікаво:   Народный флагман или базовый Samsung S23: что лучше купить

Більш сучасні алгоритми захисту – WPA та WPA2 (Wi-Fi Protected Access, захищений доступ до Wi-Fi-мережі). Вони забезпечують високу ступінь захисту мережі за допомогою посилених криптографічних алгоритмів. Надійність захисту залежить у даному випадку, перш за все, від унікальності та складності пароля, злом якого можливий лише шляхом підбору. У всіх сертифікованих пристроях Wi-Fi c березня 2006 реалізована підтримка WPA2. На думку фахівців, мережі, що використовують алгоритми WPA c ключами AES і WPA2, практично неможливо зламати за розумний час.

Сучасні Wi-Fi-маршрутизатори забезпечують досить широку функціональність. Крім власне сегментації мережі ці пристрої володіють можливостями міжмережевого екрану (брандмауера), підтримують широкий набір алгоритмів безпеки, можуть працювати в різних режимах сполук, дозволяють створювати віртуальні сервери і віртуальні приватні мережі (VPN).

Типовий WI-FI роутер оснащений одним портом WAN і чотирма портами LAN, портом USB для підключення зовнішнього мережевого пристрою (принтера або накопичувача) і точкою доступу Wi-Fi стандартів IEEE 802.11b/g/n для роботи в частотному діапазону 2,4-2,5 ГГц з алгоритмами безпеки WPA2/WPA2-PSK.

Для спрощення створення бездротових з’єднань для користувача, який не є спеціалістом в мережевих технологіях, в усіх моделях цього класу використовується протокол WPS (Wi-Fi Protected Setup), що автоматично вибирає оптимальні параметри. Дуже часто для запуску цієї функції досить натиснути спеціальну кнопку на корпусі роутера. Багато виробників пропонують власні утиліти, що забезпечують просте покрокове налаштування Wi-Fi роутера, зазвичай у вигляді “майстра”.

Окремо варто згадати про таку досить масову забаву, як самостійна “перепрошивка” роутерів, тобто заміна вбудованої мікропрограми пристрою на свіжу або так звану альтернативну. Нова фірмова прошивка зазвичай покликана виправити помічені помилки в попередній і підвищити надійність роботи маршрутизатора. Альтернативні мікропрограми – у разі вдалого результату “перепрошивки” – здатні істотно розширити функціональність роутера, додавши підтримку FTP/NFS/VoIP-серверів, торрент-клієнтів, накопичувачів з різноманітними файловими системами, а також самих різних протоколів зв’язку. Найпопулярніші альтернативні прошивки – DD-WRT, OpenWRT і Tomato, і вони підтримуються більшою частиною сучасних роутерів. Зрозуміло, що подібні експерименти категорично протипоказані тим, у кого немає достатнього досвіду роботи з мережевим обладнанням.