Якщо перший том «Провидіння» Алана Мура був повільним і методичним налаштуванням інструментів, то другий том — це сама симфонія, в якій кожна нота звучить дедалі гучніше, аж поки не перетворюється на приголомшливий гуркіт. Мур, чий творчий шлях нагадує тривале паломництво в серце темряви людської уяви, завершує свій Magnum Opus про Говарда Філліпса Лавкрафта не просто як історію, а як ритуал перетворення реальності. В українському перекладі від видавництва Vovkulaka ця робота постає перед нами у всій своїй величній та тривожній повноті.
Коли фікція стає фундаментом
У другому томі ми продовжуємо слідувати за Робертом Блеком, чий шлях Новою Англією 1919 року стає дедалі менш схожим на журналістське розслідування і дедалі більше — на неминучу подорож до епіцентру метафізичної катастрофи. Мур майстерно сплітає докупи розрізнені нитки лавкрафтівського канону, перетворюючи їх на цілісне полотно. Тепер це вже не просто алюзії; це пряме зіткнення з архітектурою кошмару, де вигадані міста, такі як Інсмут чи Аркгем, виявляються справжніми вузлами на тілі Америки.
Центральна тема цього тому — влада тексту над світом. Мур досліджує ідею того, що література не просто відображає страхи, а здатна їх матеріалізувати. Блек, який починав як скептик, поступово усвідомлює себе не як суб’єкта, а як інструмент у руках сил, що стоять поза межами людського розуміння. Це інтелектуальний горор найвищої проби, де найстрашнішим є не монстр у темряві, а усвідомлення власної зумовленості.
Естетика граничного реалізму
Малюнок Джейсена Барровза у другому томі стає ще більш витонченим та жорстким. Його манера — «чиста лінія» (ligne claire), яка зазвичай асоціюється з безпечними європейськими пригодами — тут служить парадоксальній меті. Барровз зображує найбільш гротескні та неможливі речі з тією ж деталізацією та спокоєм, що й інтер’єр готелю чи вулицю Бостона.
Саме цей візуальний підхід робить фінальні акти історії настільки нестерпними. Відсутність експресивних тіней змушує читача бачити все: кожен слизький вигин, кожну тріщину на обличчі, кожну жахливу деформацію. Це візуальний еквівалент холодного наукового звіту про розтин реальності, де немає місця для романтизації жаху.
Метатекстуальний фінал епохи
«Провидіння» не існує у вакуумі. Цей том остаточно закриває трилогію, розпочату «Двором» та «Неономіконом», вибудовуючи складну систему самовідсилок. Мур проводить свого героя (і читача) через горнило метафізичних змін, підводячи до моменту, коли минуле, теперішнє та майбутнє зливаються в єдиній точці — у самому серці «Міфів Ктулху».
Особливе місце займають текстові додатки. Щоденник Блека, який у першому томі здавався допоміжним елементом, тут стає критично важливим свідченням розпаду особистості. Читати його — це все одно що спостерігати за тим, як вода повільно заповнює кімнату: ви бачите кожен крок до неминучого фіналу, але не можете нічого змінити.
Це видання — не просто комікс, а складний літературний артефакт. Воно вимагає від читача ерудиції, терпіння та певної мужності, адже Алан Мур не пропонує розради. Він пропонує лише бачення того, що ховається під тонким шаром нашої цивілізації.
Це монументальне завершення деконструкції жанру, яке залишає після себе відчуття глибокого інтелектуального занепокоєння та захвату від масштабу авторського задуму. Обов’язкове читання для тих, хто шукає в графічній літературі не розваг, а філософської глибини та безкомпромісного художнього бачення.
Це видання можна придбати на сайті видавництва «Vovkulaka»: https://www.vovkulaka.net/cthulhu-mythos/providence-2/
Алан Мур — найкращий творець коміксів в історії та один з найвизначніших британських авторів останніх п’ятдесяти років – нерідко саме так відгукуються про Алана Мура, видатного британського коміксиста та письменника, відомого своїми революційними роботами та сюжетами, які задали тренд іншим авторам та сприяли поширенню популярності цього різновиду літератури.
Джейсен Берроуз — американський художник коміксів, найбільш відомий своєю роботою над різними книгами від Avatar Press і Marvel Comics.
