Войцех Тохман у своїй роботі «Піяння півнів, плач псів» повертається на територію, де пам’ять про масові вбивства просочила сам ґрунт. Цього разу його погляд спрямований на Камбоджу, але він не шукає туристичних листівок чи екзотики. Натомість автор фокусується на людях, які застрягли між жахом минулого та байдужістю майбутнього. Це територія, де кожен крок підіймає пил історії, про яку воліли б забути, але яка продовжує дихати у потилицю кожному, хто вижив.
Огляд на книгу: Сьогодні ми намалюємо смерть
Оповідь ведеться через деталі, що жахають своєю буденністю. Тохман описує будинки, де стіни зберігають відлуння насилля, та поля, які колись були місцями страт. Він майстерно передає атмосферу заціпеніння, що охопило країну, де кат і жертва часто змушені ділити одну вулицю. Це дослідження не стільки політики, скільки фізичного відчуття втрати, яка передається з покоління в покоління як спадкова хвороба.
Пейзажі знедоленого минулого
Центральною темою стає доля людей із психічними розладами, чиє життя перетворилося на справжнє пекло в умовах повної відсутності допомоги. У суспільстві, де медицина є розкішшю, а віра в демонів — нормою, хворі часто опиняються прикутими до залізних палів або зачиненими в дерев’яних клітках. Тохман описує ці сцени з хірургічною точністю, змушуючи відчути холод металу на власних зап’ястях.
Ці люди стають символом усієї країни, яка так і не змогла розірвати ланцюги свого кривавого досвіду. Через призму їхніх страждань ми бачимо відсутність емпатії з боку тих, хто мав би допомагати. Автор не просто документує факти, він вибудовує складну мережу взаємозв’язків між травмою цілого народу та трагедією окремої особистості, яка залишилася сам на сам зі своїми привидами.
Кайдани для душі
Стиль Тохмана залишається впізнаваним: він аскетичний, позбавлений зайвих прикметників та емоційного тиску. Він дає можливість фактам говорити самим за себе. Його речення короткі та місткі, наче кроки по мінному полю. Це дозволяє уникнути зайвої драматизації там, де реальність уже давно перевищила будь-які межі людського терпіння.
Автор виступає не як суддя, а як свідок, чиє завдання — зафіксувати те, що інші намагаються ігнорувати. Він не пропонує готових рішень чи моральних настанов. Його текст — це дзеркало, поставлене перед обличчям байдужої спільноти. Використовуючи пряму мову героїв, він повертає їм право бути почутими, роблячи їхні страждання видимими для кожного, хто наважиться пройти цей шлях разом із ним.
Естетика прямої мови
Тохман майстерно досліджує, як релігійні переконання та народні вірування переплітаються з наслідками режиму червоних кхмерів. Він показує, як страх перед минулим трансформується у містичні пояснення хвороб, що лише посилює ізоляцію постраждалих. Це глибоке занурення у психологію виживання, де межа між реальним болем і вигаданими прокляттями стає майже непомітною.
Текст змушує замислитися над ціною мовчання, яке панує в камбоджійських селах. Кожна історія, записана репортером, є цеглиною у великій стіні пам’яті, яку він намагається звести. Це не просто опис трагедії, а спроба зрозуміти, чи можливо взагалі знайти спокій там, де півень піє над руїнами, а пси плачуть за тими, хто так і не повернувся додому.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Човен»: https://choven.org/shop/piyannya-pivniv-plach-psiv/
Дана праця є надзвичайно важливим свідченням того, як глибоко вкорінюється насилля в людську долю і як важко знайти шлях до зцілення, коли джерела болю залишаються невизнаними. Автор створив полотно, яке вражає своєю чесністю та відсутністю ілюзій, пропонуючи читачеві складну подорож у саму сутність людського страждання та неймовірної витривалості.
Войцех Тохман — польський репортер і письменник, автор кількох документальних книжок, у яких, зокрема, розповідає про наслідки воєн і геноцидів. Перекладений багатьма мовами, зокрема українською. Тричі номінувався на Літературну премію Nike. Лауреат Premio Kapuściński, що присуджується в Римі, нагороди Amnesty International «Перо надії» та відзнаки «Stand with Ukraine Awards», яку присуджує середовище українок і українців у Польщі. Нині працює в Україні — професійно та як волонтер, рятуючи тварин.
