Алан Мур, чиє ім’я в індустрії графічних романів давно стало синонімом деконструкції та філософського переосмислення жанрів, у «Неономіконі» знову звертається до темної спадщини Говарда Філліпса Лавкрафта. Проте цього разу він відкидає готичну завуальованість початку ХХ століття. Разом із художником Джейсеном Барровзом Мур витягує стародавніх богів та їхніх послідовників на світло неонових ламп сучасних клубів і стерильних кабінетів ФБР, створюючи твір, який настільки ж захоплює, наскільки й відштовхує.
Спуск у глибини окультного андеграунду
Сюжет «Неономікона» розгортається навколо двох агентів ФБР, Лампера та Брірс, які намагаються розкрити серію жорстоких і дивних убивств, пов’язаних із таємничим наркотиком та ще більш таємничим культом. Їхнє розслідування швидко виходить за межі звичної криміналістики, занурюючи героїв у світ, де межа між субкультурою лавкрафтіанських фанатів та справжнім окультним злом виявляється смертельно тонкою.
Мур майстерно використовує прийом професійної деформації: агенти намагаються застосувати логіку та протокол до речей, які не піддаються раціональному аналізу. Саме це зіткнення сухої бюрократії з первісним хаосом створює ту напругу, що тримає читача в стані постійної тривоги. Автор не дає героям жодних привілеїв — вони лише спостерігачі в чужій і нещадній грі.
Графічна анатомія дискомфорту
Малюнок Джейсена Барровза відіграє в «Неономіконі» ключову роль. Його стиль характеризується витонченою точністю та відсутністю зайвого пафосу. Барровз не використовує традиційні для горору розмиті тіні, щоб налякати читача. Навпаки, він малює все — від звичайних вулиць до найжахливіших сцен насильства та ритуалів — з однаковою точністю.
Цей підхід робить досвід читання фізично відчутним. Коли жах постає перед нами без прикрас, у повному кольорі та з деталізацією анатомічного атласу, він перестає бути просто картинкою. Барровз ідеально реалізує задум Мура: перетворити міфічний страх Лавкрафта на щось відчутне, брудне і неминуче реальне.
Поза межами традиційного горору
«Неономікон» — це не просто комікс про монстрів. Це дослідження природи одержимості та того, як стародавні архетипи продовжують жити в підсвідомості людства. Мур торкається тем сексу та насильства з притаманною йому безкомпромісністю, часто доводячи сцени до межі фолу. Проте він робить це не заради епатажу, а для того, щоб показати: справжній лавкрафтіанський жах — це не просто щупальця, це тотальна дегуманізація та руйнація звичних соціальних норм.
Видавництво Vovkulaka, випустивши це видання, надало українському читачеві можливість побачити важливу ланку, що поєднує ранні експерименти Мура з його пізнішим шедевром «Провидіння». Це видання є важливим артефактом для розуміння того, як трансформувався жанр горору під впливом постмодерністської критики.
Це видання можна придбати на сайті видавництва «Vovkulaka»: https://www.vovkulaka.net/cthulhu-mythos/neonomicon/
Дана графічна повість виступає як безжальний місток між класичним горором та новою епохою деконструкції жанру. Вона вимагає від читача певної витривалості та готовності до екстремальних візуальних рішень, проте пропонує натомість унікальний досвід занурення в природу страху, де кожен символ має значення для розуміння загального художнього задуму.
Алан Мур — найкращий творець коміксів в історії та один з найвизначніших британських авторів останніх п’ятдесяти років – нерідко саме так відгукуються про Алана Мура, видатного британського коміксиста та письменника, відомого своїми революційними роботами та сюжетами, які задали тренд іншим авторам та сприяли поширенню популярності цього різновиду літератури.
Джейсен Берроуз — американський художник коміксів, найбільш відомий своєю роботою над різними книгами від Avatar Press і Marvel Comics.
