Коли 31 серпня 1946 року свіжий випуск журналу The New Yorker потрапив до рук читачів, він викликав ефект, порівняний із самим вибухом, про який ішлося на його сторінках. Весь номер був присвячений одному тексту — репортажу Джона Герсі «Хіросіма». У час, коли американська пропаганда описувала атомну бомбу як тріумф технології та швидкий шлях до миру, Герсі зробив те, чого не наважився зробити ніхто інший: він спустився з висоти польоту стратегічного бомбардувальника B-29 безпосередньо в пекло на землі.
Вихід цієї книги в українському перекладі видавництва «Човен» сьогодні, в часи нової ядерної тривоги, виглядає не просто актуальним, а болісно необхідним.
Естетика стриманості
Головна сила Герсі — у його майже клінічній відстороненості. Він не використовує зайвих прикметників, не вдається до моралізаторства і не намагається штучно витиснути сльозу. Замість цього він обирає метод, який пізніше назвуть «новою журналістикою»: поєднання суворих фактів із художньою глибиною оповіді.
Автор фокусується на шістьох людях: двох лікарях, двох жінках, католицькому священнику та методистському пасторі. Це не герої в класичному розумінні, а просто вцілілі — хібакуся. Герсі фіксує їхні дії в момент спалаху («тихого спалаху», як вони його називали) і в перші години після нього з такою деталізацією, що читач відчуває запах горілої площі та чує шепіт тих, хто просить води в руїнах.
Шість життів серед попелу
Структура книги нагадує монтажне кіно. Ми бачимо пані Накамуру, яка намагається врятувати своїх дітей, і доктора Сасакі, який єдиний не постраждав у великому шпиталі й тепер змушений давати раду тисячам поранених. Через ці приватні історії Герсі вдається передати масштаб катастрофи краще, ніж будь-якій статистиці про 140 тисяч загиблих.
Він описує «грібну тишу» міста після вибуху та сюрреалістичні деталі: як листя на деревах миттєво стало жовтим або як люди в стані шоку стояли в чергах, тримаючи в руках власні очні яблука. Це жах, позбавлений пафосу, і саме тому він такий нестерпний.
Моральний компас епохи
«Хіросіма» не є політичним маніфестом. Герсі не звинувачує прямо уряд США чи військове командування. Його звинувачення глибше — воно стосується самої природи сучасної війни, де технологія остаточно відокремилася від людського сумління.
Важливим доповненням книги є остання частина «Через сорок років», написана Герсі вже у 1985 році. У ній він повертається до своїх героїв, щоб подивитися, як атомний шрам вплинув на їхні подальші долі. Це розповідь про тривалу дію радіації — не лише на тіла, а й на душі, на соціальний статус та на пам’ять цілого народу.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Човен»: https://choven.org/shop/hirosima/
Обов’язкове для прочитання дослідження людської стійкості та водночас найсуворіше попередження в історії літератури, яке нагадує, що за кожним стратегічним рішенням стоять тисячі обірваних побутових історій. Це книга, яка змушує кожного покоління знову усвідомлювати крихкість людського життя перед обличчям абсолютного руйнування.
Джон Герсі — американський письменник і журналіст. Автор репортажної книжки «Хіросіма».
Його вважають одним із перших практиків так званої нової журналістики, в якій техніка художньої оповіді адаптована до нехудожнього репортажу. У 1999 році звіт Герсі про наслідки атомної бомби, скинутої на Хіросіму в Японії був визнаний найкращим твором американської журналістики 20-го століття експертною комісією Нью-Йоркського університету.
