Іноді історія нагадує холодний, безжальний протяг, що проноситься крізь зачинені двері дипломатичних кабінетів, вимітаючи на світло те, що диктатори намагалися поховати назавжди. У своїй новій книжці «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» польський репортер Мірослав Влеклий повертає із забуття постать, чия доля стала втіленням професійної честі в епоху тотальної брехні. Це не просто біографія; це напружений політичний трилер, де зброєю є олівець і записник, а ворогом — ціла державна машина СРСР та байдужість західного світу.
Свідок у країні мовчання
Влеклий майстерно вимальовує портрет молодого валлійця, який мав усе, про що міг мріяти журналіст-початківець: блискучу освіту, знання кількох мов і посаду радника колишнього британського прем’єра Ллойда Джорджа. Проте Джонса вабила не комфортна тиша лондонських клубів, а небезпечне світло правди. Автор веде нас за своїм героєм у серце радянської утопії, яка на початку 1930-х років обернулася для мільйонів людей пеклом.
Подорож Джонса до охопленої голодом України описана з майже кінематографічною точністю. Влеклий не просто переповідає факти, він реконструює кожен крок журналіста, який, ризикуючи життям, зійшов із потяга, щоб на власні очі побачити Голодомор. Жах тогочасних подій передається через скупі, але нищівні деталі з щоденників Джонса: пусті села, замерзлі тіла та відчай людей, які шепотіли йому про відсутність хліба.
Дуель за реальність
Одним із найсильніших аспектів книжки є опис протистояння між Джонсом та пулом іноземних кореспондентів у Москві, очолюваним сумнозвісним Волтером Дюранті. Влеклий показує, як істина стає жертвою «доцільності». Читач стає свідком того, як лауреат Пулітцерівської премії Дюранті свідомо бреше у The New York Times, заперечуючи голод, аби зберегти лояльність Сталіна та власні привілеї.
Це дослідження природи «фейкових новин» задовго до того, як цей термін став мейнстримом. Автор ставить перед нами болюче питання: що вартує слово однієї чесної людини проти хору впливових скептиків? Влеклий не ідеалізує Джонса, але робить його самотній голос неймовірно гучним на фоні колективного замовчування.
Репортаж як детективне розслідування
Стиль Мірослава Влеклого — це взірець сучасної школи польського репортажу. Він не обмежується архівами. Автор подорожує маршрутами Джонса, спілкується з його нащадками та намагається розгадати таємницю його загадкової смерті в Іннер-Монголії напередодні 30-річчя. Книга структурована так, що кожна нова деталь додає ваги фінальній трагедії.
Влеклий пише лаконічно, але емоційно насичено. Він вдало поєднує велику історію — геополітичні ігри Британії, Німеччини та СРСР — з особистою драмою людини, яка виявилася занадто принциповою для свого часу.
Трагедія і спадщина
Завершення життя Ґарета Джонса в книзі постає як логічний, хоч і гіркий фінал для того, хто відмовився грати за правилами тиранів. Проте Влеклий робить важливий висновок: хоча Джонса було вбито фізично, а його репортажі роками припадали пилом, правда врешті-решт перемогла.
Ця праця є надзвичайно актуальною сьогодні, коли пропаганда знову стає інструментом війни, а межа між фактом та маніпуляцією розмивається. Книга слугує нагадуванням про те, що ціна журналістики — це іноді саме життя, а її сенс — у тому, щоб бути почутим бодай через десятиліття.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Човен»: https://choven.org/shop/garet-dzhons-lyudyna-yaka-zabagato-znala/
Це глибоке, чесне та майстерно написане дослідження, яке має прочитати кожен, хто прагне зрозуміти механізми тоталітарної брехні та силу людської гідності. Мірослав Влеклий створив літературний пам’ятник журналісту, чия відвага допомогла світу нарешті побачити одну з найбільших катастроф XX століття. Ця книжка не лише про минуле; вона про наш обов’язок перед істиною, який ніколи не втрачає своєї актуальності.
Мірослав Влеклий — польський письменник, журналіст, автор книжок репортажів і театральних п’єс, зокрема, книги «Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала» про Голодомор в Україні.
