Коли Чень Тяньхон, наймолодший із семи дітей, повертається до рідного Йондзін після десятиліть відсутності та терміну в німецькій в’язниці, він не знаходить ані спокою, ані прощення. Він приносить із собою запах камери та тягар вбивства, але його рідне місто, це задушливе «Місто привидів» у серці Тайваню, має власні рахунки з минулим.
Роман Кевіна Ченя — це не просто історія повернення блудного сина. Це густий, майже готичний гобелен, зітканий із образ, забобонів і травм, де межа між живими та мертвими настільки тонка, що крізь неї постійно просочується шепіт тих, хто пішов. Чень вибудовує оповідь, що пульсує в ритмі спекотного тайванського літа, де вологість стає фізично відчутною, а спогади — отруйними.
Голоси з того світу
Найсильнішим інструментом Ченя є багатолика перспектива. Автор надає слово кожному: сестрам Тяньхуна, які загрузли в нещасливих шлюбах та нереалізованих амбіціях; батькам, чиї секрети гнояться під шаром традиційної моралі; і, що найважливіше, привидам.
Використання надприродного тут не є декоративним. Привиди в Йондзін — це втілення колективної пам’яті, яка відмовляється бути похованою. Вони коментують занепад міста, яке колись обіцяло процвітання, а перетворилося на пустку, де модернізація програла битву з пилом і часом. Це нагадує магічний реалізм Габріеля Гарсія Маркеса, пересаджений на ґрунт буддійських традицій та тайванського фольклору.
Берлін проти Йондзін: екзистенційна безвихідь
Тяньхун шукав порятунку в Берліні — місті, яке здавалося йому антитезою консервативного Тайваню. Його ідентичність як гея, його прагнення до літературного визнання та кохання розквітали в Європі, але зрештою призвели до катастрофи. Чень майстерно проводить паралелі між двома світами: холодним, відчуженим Берліном та задушливим, занадто інтимним Йондзін.
З’ясовується, що втеча — це ілюзія. Можна змінити континент, але неможливо змінити ДНК сорому, який родина вживлювала під шкіру з дитинства. Автор не дає читачеві легких відповідей на питання, чому Тяньхон скоїв злочин. Натомість він препарує середовище, у якому насильство стає єдиною мовою, якою можна висловити відчай.
Проза, що ранить і зцілює
Мова Ченя (у майстерному перекладі Олександра Беспала) — це суміш жорсткого натуралізму та високої поетики. Він не уникає огидних деталей: запаху поту, гниття, тілесної незграбності. Але саме через цю приземленість проривається справжній гуманізм.
Роман структурований як лабіринт, де минуле і теперішнє переплітаються під час Свята голодних привидів. Це символічний час, коли ворота пекла відчиняються, і живі мусять нагодувати мерців. Але в «Місті привидів» саме живі здаються найбільш зголоднілими за любов’ю, визнанням та правдою.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Сафран»: https://safranbook.com/catalog/ghost-town/
«Місто привидів» видатний зразок сучасної світової літератури, який ставить Кевіна Ченя в один ряд із найважливішими голосами свого покоління. Це болючий, складний і неймовірно красивий роман про те, що дім — це місце, куди ми повертаємося не для того, щоб знайти себе, а для того, щоб зустрітися зі своїми демонами обличчям до обличчя.
Це книга не для легкого читання, але вона необхідна для розуміння того, як історія однієї родини може стати дзеркалом цілої нації, що намагається віднайти свій голос серед шуму минулого.
Кевін Чень — тайванський письменник, перекладач і актор. Народився у 1976 році. Наймолодший з дев’яти дітей, він зростав у невеличкому містечку Йондзін і змалку цікавився іноземними мовами та літературою. У 2004 році переїхав до Берліна, де живе й працює досі. У середній школі проявив свою гомосексуальність, що не знайшло розуміння в сім’ї та серед однолітків у школі. У підлітковому віці письмо стало для нього віддушиною для самовираження. Після коледжу він отримав кілька літературних нагород і став на шлях письменника. У своїй творчості Кевін Чень звертається до тем ідентичності й відчуженості, домівки і чужини, життя та смерті. «Місто привидів» — другий роман письменника, перекладений дев’ятьма мовами.
