Коли великі води покривають людські поселення, вони забирають із собою не лише стіни й сади, а й цілі пласти невидимого буття. У книзі «Бульбона» письменниця Іванна Стеф’юк пропонує читачам своєрідне літературне занурення у глибини, де спогади переплітаються з міфами. Головний персонаж, Богдан Вовк, починає детективне розслідування після загадкового видіння, яке привідкриває завісу над трагедіями минулих десятиліть. Його пошуки перетворюються на розплутування складних вузлів людської пам’яті, де кожна деталь має значення для розуміння сьогодення.
Авторка майстерно вибудовує наратив, де історичні реалії другої половини ХХ століття стикаються із днем теперішнім. Це простір, де час втрачає свою лінійність, перетворюючись на тривке позачасся. Сюжетна лінія тримає у напрузі завдяки таємничому мотиву, проте кримінальний чи містичний аспект тут слугує лише рамкою для значно глибшої психологічної драми. Головний герой змушений блукати лабіринтами чужих спогадів, намагаючись відновити справедливість щодо тих, чиї голоси були штучно заглушені товщею води.
У цій прозі відчувається особлива повага до людської долі, яка опинилася на зламі безжальних державних рішень. Стеф’юк уникає звичного документалізму, натомість створюючи полотно, багате на художні образи та емоційні відтінки. Письменницька манера зачаровує своєю ритмікою, перетворюючи кожну сторінку на подорож коридорами часу, де особисті переконання героїв важать більше, ніж офіційні історичні хроніки.
Метафора річки Рибар та українська Атлантида
Центральним стрижнем оповіді постає міфічна річка Рибар — узагальнений образ, у якому кожен мешканець країни здатний впізнати знайомі контури рідних берегів. Затоплення цілих регіонів задля будівництва гідроелектростанцій стало непоправною травмою для багатьох поколінь. Видавництво «Брустури» представило твір, який підіймає на поверхню пласти колективного болю, пов’язаного із втратою малої батьківщини на Чернівеччині, Хмельниччині та Київщині. Ці географічні назви у тексті набувають символічного значення, перетворюючись на загальнонаціональну трагедію.
Спільний досвід цієї затопленої цивілізації авторка порівнює із долею міфічної Атлантиди. Разом із будинками під воду пішли унікальні вірування, локальні перекази, родинні таємниці та палкі пристрасті, які плекалися століттями. Через фольклорні елементи та живі свідчення очевидців, зібрані письменницею, роман повертає право на існування тому, що колишня політична система намагалася назавжди викреслити з географічних карт і людських голів. Кожен читач знайде тут власну версію втраченого раю, адже символізм води є універсальним для кожного, хто пережив відчуження.
Поетика забутих голосів
Стилістично цей роман вражає багатством мовної палітри, де діалектизми й архаїзми природно співіснують із вишуканою літературною мовою. Іванна Стеф’юк демонструє високу ерудицію та глибоке знання народного побуту, що дозволяє їй створювати живі, тривимірні портрети персонажів. Текст дихає автентикою, а описи природи та підводних пейзажів межують із поезією у прозі. Особливу роль відіграє хронотоп роману: легкість, з якою оповідь переходить від 40-80-х років минулого віку до нинішніх днів, створює ефект безперервності людського існування.
Така глибокодумність письма вимагає від читача максимального занурення та неспішного споживання. Авторка не намагається розважати; вона пропонує складний, емоційно насичений діалог про ідентичність і коріння. Образи мешканців затоплених сіл виписані з неймовірною точністю, де кожен має свій неповторний характер, свої гріхи та свої чесноти. Ця книга руйнує стереотипи про локальну літературу, виводячи краєзнавчу тему на рівень високої загальнолюдської філософії.
Глибинний вимір пам’яті
Прочитання твору залишає стійке відчуття катарсису, оскільки авторці вдалося перетворити локальну історичну драму на універсальну притчу про людську пам’ять. Цей текст змушує замислитися над тим, скільки всього приховано під поверхнею нашої офіційної історії та які скарби ми втрачаємо через байдужість. Письменниця створила справжній пам’ятник поколінням, які втратили свій дім, але зберегли внутрішній стрижень. Дослідження Богдана Вовка стає символічним квестом для кожного з нас, спонукаючи шукати власні затоплені джерела.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Брустури»: https://brustury.com.ua/shop/bulbona/
Видання вчить нас дивитися крізь товщу часу та помічати невидимі зв’язки між поколіннями. Воно демонструє, що жодна ГЕС чи водосховище не здатні повністю знищити дух громади, якщо він зафіксований у слові. Книга обов’язково знайде відгук у серцях тих, хто цінує витончену художню мову, психологічну точність та нетривіальні сюжети.
Іванна Стеф’юк — письменниця, літературознавиця, краєзнавиця, кандидатка філологічних наук, членкиня Національної спілки письменників України. Лауреатка літературно-мистецької премії імені Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Повість «Близниця» стала фіналістом (ІІ місце) Міжнародної премії імені Василя Портяка. Авторка книжок «За руку з гостем», «Рибниця», «Людина і світ у слові Марка Черемшини», «Портрет українця»; співавторка у виданнях «Гуцульський ліжник: дискурс через віки», «Марко Черемшина у спогадах, документах та матеріалах», «Раптівка».
