Сяо Хон часто називають «голодною дитиною» китайської літератури, і це не лише через її трагічно коротке життя, позначене бідністю та війною. Її проза — це завжди про дефіцит: дефіцит тепла, справедливості та самого часу. Її останній і найвидатніший роман «Бувальщини містечка на річці Хулань», написаний у Гонконзі за два роки до смерті авторки, є чимось набагато більшим, ніж просто мемуаром. Це — безжальний і водночас глибоко ліричний реквієм за світом, який зникає під вагою власного неуцтва та байдужості.
Географія стагнації
Містечко Хулань, де виросла Сяо Хон, не просто є місцем дії; воно виступає центральним, майже міфічним персонажем. Авторка змальовує його з етнографічною точністю, проте позбавляє будь-якої романтизації. Осердям цього світу є Велика брудна яма — калюжа посеред вулиці, в якій тонуть свині та коні, і яка слугує постійною темою для розмов містян.
Ця яма є метафорою всього життя Хулань: воно застійне, брудне й небезпечне, але люди приймають його як неминучість. Замість того, щоб засипати її, вони воліють спостерігати за чужим нещастям, черпаючи в ньому розраду. Сяо Хон демонструє вражаючу здатність поєднувати побутовий опис із глибоким психологізмом, показуючи, як колективна пасивність стає підґрунтям для повсякденного зла.
Поетика повсякденного жаху
Стиль Сяо Хон часто порівнюють із живописом: короткі, точні мазки, яскраві кольори та багато «повітря» між рядками. Проте за цією простотою ховається гостра сатира та глибокий біль. Найсильніші сторінки книги присвячені долі маленької невістки — дванадцятирічної дівчинки, чия життєрадісність поступово знищується «турботою» громади.
Тут Сяо Хон виступає як суворий критик патріархального устрою та забобонів. Сцени «лікування» дівчинки, які фактично є тортурами, описані з жахливою відстороненістю. Авторка не звинувачує окремих лиходіїв; вона показує, як звичайні, «добрі» люди стають катами через свій страх перед невідомим. Це не просто опис старої Маньчжурії — це універсальне дослідження того, як соціальний тиск стирає індивідуальність.
Сад як останній прихисток
Контрастом до соціального холоду містечка виступає сад дідуся — єдине місце, де маленька героїня (і сама авторка) почувається вільною. Взаємини між онукою та дідусем є емоційним якорем роману. Це простір гри, світла та природи, де час тече інакше.
Сяо Хон з надзвичайною ніжністю описує золотих коників, квіти та овочеві грядки. Ці фрагменти написані мовою чистої поезії, що нагадує про втрачений рай дитинства. Однак тінь майбутнього розпаду завжди присутня: сад є лише крихким островом у морі жорстокої реальності, і читач неминуче відчуває, що цей прихисток приречений.
Голос, що переміг забуття
Українське видання «Сафран» дає змогу відчути всю багатошаровість цього тексту. Переклад передає ту особливу ритміку Сяо Хон, яка поєднує народну розповідність із модерністською фрагментарністю. «Бувальщини містечка на річці Хулань» — це не та книга, яку читають заради динамічного сюжету. Її читають, щоб відчути текстуру життя, яке давно минуло, але чиї проблеми — невігластво, конформізм та прагнення свободи — залишаються болюче актуальними.
Сяо Хон померла у 31 рік, так і не побачивши визнання свого шедевра. Проте її голос, що звучить зі сторінок цієї книги, виявився міцнішим за стіни її рідного міста. Вона створила літературний пам’ятник, який не дозволяє нам забути про ціну людської байдужості.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Сафран»: https://safranbook.com/catalog/tales-of-hulan-river/
Цей роман є обов’язковим для прочитання всім, хто шукає в літературі не розради, а глибокого інтелектуального та емоційного виклику. Це майстерне поєднання мемуаристики та соціальної критики, яке ставить Сяо Хон у перший ряд світових класиків ХХ століття.
Сяо Хон — китайська письменниця часів Китайської Республіки. Є авторкою творів «Між життям і смертю», «Березень у провінції» та «Ма Боле». Разом з Лю Бічен, Ши Пінмей і Джан Айлін відома як одна з чотирьох найталановитіших жінок Китайської Республіки.
