У час, коли велика література часто прагне до гострого соціального коментаря чи виснажливого психологічного дослідження, збірник оповідань Олега Ущенка «Їде, їде Бог на санях» привертає увагу своєю свідомою орієнтацією на вічність, виражену через призма інтимного родинного спогаду. Це не просто збірка різдвяних історій; це глибоке занурення у втрачений, але постійно присутній світ дитинства, де снігові замети були не перешкодою, а елементами казкового ландшафту, а Різдво було не подією, а станом душі.
Видана «Свічадом», книга Ущенка посідає унікальне місце в сучасній українській прозі — вона є літературним актом опору забуттю, оспівуванням традиції, що стала джерелом внутрішньої сили.
Повернення до зникомого світу
Центральною темою збірки є ностальгія, але не як пасивна туга, а як активна творча сила. Олег Ущенко, відомий як «збирач спогадів», не просто згадує; він реконструює «зникомий світ» через деталі, запахи та відчуття, які роблять його тактильним для читача. У його оповіданнях морозний ранок і аромат рідкісних помаранчів у класі стають священними знаками, що віщують прихід Святого Миколая, а за ним — Христа.
Книга виходить за рамки особистої мемуаристики. Вона досліджує колективну пам’ять українців про той час, коли родинне коло було головним осердям світобудови. Ущенко майстерно проводить читача через ініціаційні ритуали зимових свят, утверджуючи ідею, що справжнє диво Різдва полягає не в містиці, а в теплі людських стосунків і незмінності традицій, які «з любов’ю творили і наповнювали для нас цей світ».
Проза тепла і смаку
Стиль Ущенка є ключовим елементом, що забезпечує успіх цього збірника. Його проза відзначається ліричною насиченістю, увагою до «чару і смаку нашого слова». Письменник уникає зайвої сентиментальності, натомість пропонуючи зважену, але глибоко емоційну оповідь. Кожна фраза нагадує добре випечений хліб — вона має текстуру, вагу і виразний, знайомий смак.
Його мова — це мова, що вміє «відчувати і проживати написане». Використовуючи народні мотиви та діалектні вкраплення, автор створює автентичне звукове полотно, яке фіксує не лише події, а й сам дух часу. У цьому сенсі, Ущенко стає спадкоємцем традиції, де Слово має першорядне, майже сакральне значення, перетворюючи звичайну розповідь про сімейні збори на літературну медитацію про духовне єднання.
Архетипи вічного візиту
«Їде, їде Бог на санях» — це книга, яка закликає читача «зібратися під дахом рідної хати», аби гідно відсвяткувати день приходу Христа. Це метафора не лише фізичного повернення додому, а й духовного. Через родинні оповідання Ущенко торкається універсальних архетипів: батьківської любові, дитячої віри та незламності сімейного гнізда перед обличчям часу.
Збірка слугує нагадуванням про те, що справжня духовність часто криється у найбільш побутових і, здавалося б, незначних моментах: у спільному приготуванні страв, у сміху, що лунає по хаті, у невидимих нитках любові, що зв’язують покоління. «Христос народжується» у цій книзі щоразу, коли оживає пам’ять і з’являється відчуття дива.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Свічадо»: https://svichado.com/yide,-yide-bog-na-sanyah
Книга Олега Ущенка є витонченим зразком так званої «затишної» літератури, яка, проте, має значно більшу глибину, ніж просто розвага. Це не просто читання до чашки чаю; це запрошення до саморефлексії та переоцінки власних цінностей.
Для читачів, які цінують інтелектуальну чесність у поєднанні з ліричним даром, «Їде, їде Бог на санях» стане справжнім відкриттям. Ущенко доводить, що пам’ять є найціннішим активом нації, а родинна традиція — її непорушною фортецею. Це твір, який заслуговує на місце поряд з класичними українськими зимовими текстами. Він є свідченням того, що українська проза вміє бути не лише гострою, а й глибоко цілющою.
У кінцевому підсумку, Бог у цій книзі справді їде на санях — Він приходить тихо, через пам’ять, тепло і слово, що зігріває нас у найхолоднішу пору року. І цей візит — вічний.
Олег Ущенко — режисер, письменник та волонтер з Івано-Франківська.
