Нас’я Діонісіу, кіпрська письменниця, чиї твори вже привернули увагу за їхню здатність оголювати історичні травми через призму інтимної оповіді, не винятком є книга «Що таке табір?». Цей короткий, але надзвичайно вагомий твір, є не просто літературною фіксацією забутого історичного епізоду. Це гостра філософська рефлексія над суттю вигнання, колоніалізму та крихкістю концепції «дому». У стилі, що поєднує фактографічність щоденника з емоційною глибиною художньої прози, Діонісіу створює твір, який резонує з глобальною проблемою переміщених осіб.
Історична рефлексія на колоніальній периферії
Центром сюжету є Кіпр середини XX століття — острів, який сам перебуває під владою Британської імперії, стає мимовільним тюремником для тисяч єврейських уцілілих Голокосту. Вони прямували до Палестини, але були затримані в так званих «камбосах» — фільтраційних таборах, створених британською адміністрацією для контролю імміграції.
Діонісіу майстерно використовує свій історичний ландшафт, аби розкрити парадокс колоніальної периферії. Оповідь ведеться через нотатки кіпрського журналіста, чий рефлексивний тон передає не лише співчуття до бранців, але й усвідомлення спільності долі: кіпріоти та євреї виявляються спорідненими чужинцями, що стикаються з одним і тим самим імперським диктатом. Письменниця ухиляється від чорно-білих оцінок, натомість пропонуючи читачеві складну палітру взаємин між місцевим населенням і тимчасовими мешканцями табору.
Поетика трагічної несвідомості
Оповідна форма щоденникових нотаток дозволяє авторці досягти високого рівня інтимності та достовірності. Проте справжня художня гострота досягається через використання античного прийому трагічного незнання (або іронії долі). Кіпріоти, що співчувають єврейським біженцям, не підозрюють, що їхня власна батьківщина стоїть на порозі катастрофи.
Цей наративний механізм є ключовим. Він простягає місток від конкретного історичного моменту до універсального усвідомлення: кожен «табір» (camp), незалежно від його географічного розташування чи політичної причини, є лише тимчасовою формою вигнання, і доля бранця може швидко стати долею спостерігача. Контраст між квітучою землею Кіпру, описаною на початку, і її перетворенням на місто-привид Фамагусту є потужним символічним ударом.
Людство як єдиний орієнтир
На 76 сторінках Діонісіу вдається вмістити не просто драму утримання, а пошук екзистенційного сенсу в умовах історичної невизначеності. Ключова теза новели, яка набуває звучання філософського маніфесту, полягає в тому, що на «нескінченному полі» втраченої батьківщини існують лише два протилежні полюси: ненависть, зневіра та облуда, які призводять до створення таборів, і людяність, що є єдиним надійним орієнтиром.
Цю книгу можна придбати на сайті «Видавництво Анетти Антоненко»: https://anetta-publishers.com/books/258
«Що таке табір?» — це заклик до усвідомлення спільної вразливості та солідарності. Нас’я Діонісіу не лише фіксує один із темних кутів історії Британського мандату, але й ставить фундаментальне питання: що залишається від людини, коли її позбавляють землі та статусу, і як довго можна жити, маючи лише пам’ять і прагнення пустити коріння? Ця новела є обов’язковою для читання для тих, хто прагне зрозуміти, як велика історія ламає долі на індивідуальному рівні.
Нас’я Діонісіу народилася в 1979 році в Нікосії. Вона вивчала право та міжнародне право людини та працює в офісі Уповноваженого з адміністрування та захисту прав людини.
