Три революції в Україні ставили питання про необхідність змін в систему управління країною. Натхнення народу в 2013 році закінчилося втечею правителів. Йшов час, але очікуваного результату для народу не було. Всім був відомий винний: «корупція». Всім був відомий рецепт: «боротьба з корупцією». А результату не було.
І ось е-декларування. Спочатку сприйняв все як загальну кампанію з результатом «поговорять – перестануть». Але стався випадок, який змусив мене поглянути на проблему е-декларування іншими очима. І так по порядку.
Випадок зі мною стався в центрі Києва в кафе. Несподівано за мій столик підсів чоловік зі сльозами на очах і пляшкою віскі в руках. Хлюпаючи носом він вимовив «Я професор, не цінують людей, з роботи вигнали… Вип’єш?». Жалюгідний вигляд людини і хороший віскі дали хід наступній історії.
Представився він Андрієм Тимофійовичем. Пізніше я дізнався, що на справді по батькові він – Трохимович. В житті Андрія було багато труднощів, остання з е-декларуванням. Працював він у дуже серйозній правоохоронної організації, назву якої сказати не може. Але «…знає все про бізнес, про всіх…». А його за-е-е-кларіровали…» і змусили піти з роботи. А чотири квартири і кілька мільйонів тут ні до чого. Він їх чесно заробив і батько йому допомагав. Все заздрісники, які життя йому труять з дитинства. При згадці про «заздрісників» він розридався.
Виявилося, що «заздрісники» з’явилися з дитячого садка. Вже тоді вони дражнили Андрія обзиваючи «вонючка-спітнілі ручки» і часто насильно годували піском в пісочниці.
У школі йому теж не давали проходу, і знущаючись з його слів «над більш слабким, але розумним учнем». Вони нещадно били Андрія і прищепили йому стійкий синдром «пісочниці». Це коли пісочниця викликає не найприємніші дитячі спогади про безтурботне дитинство, а спогад про обличчя в пісочниці за допомогою і під жарти товаришів по школі.
Потім був інститут міжнародних відносин. Після фрази «У мене з дівчатами ніколи не виходило» він буквально розридався. Дивлячись на цю заплакану людини, по-людськи стало його шкода.
Несподівано він вимовив «Ти мене розумієш. Ти такий…». Різкий ривок в мою сторону застав мене зненацька. До сих пір не знаю чи то віскі, чи то його сльози притупили мою пильність… І я сидів з його язиком, який вертівся в роті у всі сторони. Спочатку був шок, відштовхнув його не пам’ятаю як. Було противно, і почуття жалості змінилося почуттям ненависті. Йдучи в туалет і відпльовуючись на ходу я почув в спину «якщо ти підеш я повішуся».
Прийшовши до тями, на виході з туалету у мене прокинулося велике бажання засунути його в пісочницю. Але в залі його вже не було.
Вечір був остаточно зіпсований. Офіціант дав рахунок. Сума рахунку була непристойно велика. В моєму рахунку була пляшка віскі, якою мене пригощав «професор мажор Андрій Трохимович»!
Наступні вихідні пройшли у мене в мережі Інтернет. Дуже хотілося знайти цього Андрія Трохимовича і застосувати до нього пісочницю. Саме не бити, а обличчям у пісок… Кілька годин пошуків дали мені бажаний результат: з фото на мене дивилися його нахабні очі тільки без сліз.
| Цією людиною виявився … перший заступник голови Державної служби фінансового моніторингу України Андрій Трохимович Ковальчук, 04.02.1979 року народження. Вже колишній. |
У мої плани ніколи не входило фізичне насильство над працівниками правоохоронних органів, навіть колишніми. Але знайомство з його біографією і е-деклараціями зробили мій вибір. Життя подібних людей необхідно витягувати на загальний огляд, щоб «боротьба з корупцією» та «люстрація» не були гаслами.
Отже, службову кар’єру Андрій почав в 1998 році юрисконсультом АКБ «Національний кредит». До 2001 року він вже був начальником юридичного підрозділу АКБ «Національний кредит», закінчивши в 2001 році факультет міжнародного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Саме так, спочатку юрист і начальник юридичного підрозділу, а потім вища освіта Інституту міжнародних відносин, де як відомо вчаться діти багатих і впливових батьків. Настільки впливових, що можна бути юристом без вищої юридичної освіти.
З 2001 по 2002 роки він був молодшим науковим співробітником Українського інституту досліджень навколишнього середовища і ресурсів Ради національної безпеки і оборони України.
Саме в цей період посади заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та голови Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при цій організації займав Ковальчук Трохим Тихонович, вельми поважна людина. Як було встановлено в подальшому – це його батько.
Такий «збіг» ставить під сумнів п’яні одкровення Андрія Трохимовича про «його розумності в дитинстві» і тим цікавіше стає шлях юного мажора в подальшому.
А в 2003 він стає радником міністра екології та природних ресурсів України (нагадаю, народився він 04.02.1979), заступником начальника Юридичного управління цього міністерства. Тобто, старт кар’єри чиновника припав на час правління Кабінетом Міністрів України Віктором Федоровичем Януковичем. Напевно, Міністр екології без порад 24-річного молодика-мажора був безпорадний, як дитина. Що цікаво, так це те, що він і його батько по 2003 рік включно, були співробітниками бюджетної сфери і повинні були працювати на зарплату.
Але декларація Андрія Трохимовича за 2013 рік говорить про незчисленні скарби, а саме: на банківському рахунку 4,9 млн. грн. (це на кінець 2013 року по курсу НБУ становило 611,3 тис доларів. США), 3 квартири з його часткою загальною площею 196,5 кв. м., два паркомісця.
Що ж шукаємо «золотий дощ» в біографії Андрія:
2003 – 2004 – науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України;
2004 – заступник начальника Управління міжнародної та нормативно-правової роботи Державної служби фінансового моніторингу України Міністерства фінансів України;
2004 – 2006 – головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України;
2006 – 2006 – заступник головного вченого секретаря-заступника керівника Київського регіонального центру Академії правових наук України.
Можливо Андрій порозумнішав? Ні. Знову тато. Беззмінний перший заступник директора Інституту законодавства Верховної Ради України з 2004 по 2010 роки.
І в цей період відбувається прорив в освіті Андрія. У 2004 році він стає кандидатом наук в Національній академії державної податкової служби Державної податкової адміністрації України. Ймовірно, вручав йому диплом одіозний екс-ректор Національної академії державної податкової служби, професор, який був звинувачений в корупції Мельник Петро Володимирович.
У 2006 Міністерство освіти і науки присвоює Андрію звання доцента, в 2009 році він отримує диплом доктора наук в Інституті законодавства Верховної Ради України.
Ми з Вами, напевно, повинні вірити, що робота його батька в інституті не має до диплому доктора наук ніякого відношення.
І ось в 2011 Андрій отримує звання професора в Міністерстві освіти і науки.
А ось «Золотого дощу» немає, хоча є деякі краплі. Ось премія Національної академії наук України у 2005 році для молодих вчених, ось премія Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених в галузі фундаментальних і прикладних досліджень 2010 року. Знову тато, знову молодець. Тільки може від таких досліджень і живе наш народ так, як зараз. Державні гроші преміями роздаються бездарам, а їх роботами шкода навіть стіни обклеювати замість шпалер. І весь цей час наука країни і її вчені знаходяться на межі виживання.
І весь цей час він не тільки «гриз граніт науки», а й стрімко йшов вгору по чиновницьким сходам.
В кінці 2006 до середини 2007 року він працює помічником народного депутата Василя Олександровича Волги. Так, саме того Волги, який у 2011 році був затриманий за отримання хабара в сумі 500 тисяч доларів США.
З 2007 помічник Віце-прем’єр-міністра України в уряді Віктора Федоровича Януковича, 2008-2009 – радник Голови Верховної Ради України.
Дивує, що досі він з таким послужним списком Ковальчук Андрій Трохимович не був люстрований. Але в чаті на моє запитання несподівано прийшло наступне повідомлення: «Оленка» – пасивний гомосексуаліст. Він провалював всю роботу де тільки не працював, звільнення по статті було неминучим, але тільки втручання батька рятувало від ганьби».
Спілкування в чаті стало основою для розуміння можливих джерел збагачення «псевдо професора».
У 2009 Андрій Трохимович стає (і до 2010 року працює) професором кафедри цивільного та господарського права, завідувачем кафедри господарського і фінансового права Київського університету ринкових відносин. Відгуки про вуз різноманітні. Одні, кажуть, беруть хабарі, інші не беруть. Але один з відгуків 2011 року був дуже красномовним:
«Закінчив цей КУРВ і ніде влаштуватися не можу, в інших вузах викладачі допомагають, а у нас вимагають і тільки«Оленка» готовий надати допомогу. Що з ним говорити? Всім в труси лізе, а як сесія від докучань «Півника» сховатися неможливо. Думав, що вигнали його. А замість цього став він проректором».
Проректором з наукової частини Київського університету ринкових відносин Андрій Трохимович стає в 2011 році.
Пізніше стався його перехід в інший вуз. У період з 2012 по 2014 роки Андрій Трохимович стає професором кафедри Цивільного права, завідувачем кафедри транспортного права Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Конашевича – Сагайдачного. Професором, а не бізнесменом.
Ось деякі відгуки про цей інститут з Форуму для моряків (http://www.seaman.com.ua/forum/):
– «син хоче вступати. у нас – є сумніви. знаю, що річкове училище, на базі якої він створений, колись було сильним і єдиним річковим в Україні. але по морським спеціальностям випускники не могли знайти роботу – не витримували конкуренції з мореходками + забирали армію. а тепер? рекламують себе сильно, ректор обвішаний цяцьками, як бобик на виставці. знаю, що навчальних суден у них немає, що матеріальна база слабка. чи є викладачі – професійні моряки? в Києві їм взятися нізвідки, окрім пенсіонерів з розігнаного політичного училища. що скажуть випускники і ті, хто з ними мав справу по роботі? ».
– «Не варто засмучуватися, в дійсності все краще, ніж звучить на словах. Ти сам ні за що домовлятися не будеш, це роблять професіонали, твоя задача – вчасно надіслати гроші! Навіть самому приїжджати не треба, тільки на «Госи». Гарний заклад, мізки не сношають, не в приклад херсонському інституту!».
А ось скарга з іншого сайту: «Ось уже кілька років не можу закінчити Академію через мою відсутність в Україні, під час сесій я перебуваю в рейсі, зате практично 90% учнів закривають сесії і захищають дипломи перебуваючи за межами України. Є ціла схема, хто бере гроші, які тарифи і з ким ділиться, і ніхто цьому не покладе край».
Ось так, «у Шпака магнітофон, у посла медальйон» і назбирав мажор мільйонер Андрій Трохимович свої мільйони та квартири.
Пора б кричати: Міліція! Поліція! Так якось чарівним чином, а може знову за допомогою тата, Андрій Трохимович з квітня 2014 року стає першим заступником голови Державної служби фінансового моніторингу України. З декларацій в 2014 зникають мільйони, (хоч чимало і залишилося). Але стоп, його ж все-таки вигнали. І скарги цього мерзотника в чині професора на «за-е-е-кларіровалі» не марні. Ця мерзота вже не працює в правоохоронному органі, вже не вчить наших дітей у вузах.
Або може знову тато? Папа може все що завгодно, якщо все буде негласно, поговорять-забудуть. А якщо будуть знати все – можливо псевдопрофесор, псевдочиновник, псевдовчитель, псевдовчений перестане брати хабарі на квартири і машини і отримувати гроші з бюджету за розвал роботи на всіх своїх робочих місцях.
Так я не обмовився на всіх робочих місцях. У чаті знайшлося чимало людей, які згадали і «вонючка-спітнілі ручки», і «Оленку», і «Півника», і псевдозаслуги, за які видавала держава премії, і псевдороботи, які виглядають значно гірше, ніж у «проффесора» Януковича. І країні всі його роботи потрібні «як корові сідло», тому значна їх частина недоступна.
Всі хто мені писав в чаті, але сумнівався, чи насмілюся я торкнутися «недоторканного», свідки мого матеріалу. Написав, не боюся. Тепер черга за Вами. Чекаю обіцяні матеріали. Сподіваюся після цієї публікації з’явиться цікава інформація і з Державної служби фінансового моніторингу України.
Тепер нехай «професор Оленка» боїться, нехай сидить закрившись в кабінеті і плаче. Так що «Крига скресла панове присяжні засідателі», далі буде…
Микола Лавренко
