Коли на початку дев’яностих років Балкани спалахнули вогнем міжетнічного протистояння, хорватська репортерка Славенка Дракуліч зафіксувала перші ознаки лиха, яке руйнувало звичний устрій людського життя. Через тридцять років подібна трагедія розгортається знову, але тепер уже на східних теренах Європи. Нова збірка есеїв, що вийшла друком у видавництві «Човен», демонструє жахливу істину: збройне насильство не змінює свого єства, змінюються лише географічні назви та імена постраждалих. Авторка майстерно зіставляє пережите нею минуле із масштабним російським вторгненням, виявляючи моторошні закономірності агресії.
Дракуліч не будує складну теоретичну модель і не дає глобальні геополітичні оцінки. Її увага прикута до деталей, які зазвичай випадають із офіційних мілітарних зведень: запаху дешевого мила в таборі для переміщених осіб, невисловленого розпачу матерів, котрі чекають звісток з фронту, чи порожнечі в очах підлітків. Письменниця доводить, що воєнна машина завжди діє за однаковим алгоритмом, стираючи індивідуальність та перетворюючи квітучі міста на згарища. Кожен текст у цій збірці функціонує як своєрідне дзеркало, де колишній досвід Сараєва чи Вуковара безпомилково віддзеркалює нинішній біль Бучі та Маріуполя.
Ця літературна праця нагадує хроніку давнього захворювання людського соціуму, яке час від часу рецидивує з новою силою. Письменниця фіксує, як легко руйнується тонка тканина цивілізованості, коли в дію вступає державна пропаганда. Головний посил полягає в тому, що досвід страждання є універсальним, а людська здатність чинити кривду не знає кордонів чи історичних епох. Читач опиняється віч-на-віч із безкомпромісним аналізом того, як швидко звичайні громадяни стають або жертвами, або катами.
Банальність кривдників та обличчя жертв
Одним із найсильніших елементів книжки є деконструкція образу воєнного злочинця. Описуючи Борислава Герака, першого солдата, засудженого за геноцид у Боснії, Дракуліч акцентує увагу на його цілковитій ординарності. На сторінках видання він постає не як міфічне чудовисько, а як звичайний хлопець із сусідньої вулиці, якого можна зустріти в крамниці чи на стадіоні. Ця простота лякає набагато більше, ніж будь-яка вигадана демонічність, адже вона свідчить про те, що за певних умов звіром може стати майже кожен.
На противагу безликості агресорів, авторка повертає суб’єктність тим, кого зазвичай перетворюють на суху статистику втрат. Вона розповідає історії жінок, які зазнали наруги, та біженців, вимушених розпочинати побут з чистого аркуша в чужих країнах з однією пластиковою валізою в руках. Її репортажний стиль позбавлений зайвого пафосу чи штучної сентиментальності, що робить розповідь неймовірно проникливою. Завдяки такій оптиці ми починаємо бачити за кожною цифрою конкретну долю, сповнену невимовного суму та втрачених надій.
Авторка ретельно досліджує механізми психологічного захисту, які застосовують постраждалі, намагаючись зберегти залишки здорового глузду серед хаосу. Травма, на її думку, не зникає після підписання мирних угод, а продовжує жити в поколіннях, отруюючи майбутнє. Вона змушує нас замислитися над природою людської жорстокості, яка виривається на волю під акомпанемент артилерійських залпів. Тут немає спроб виправдати чи згладити кути; є лише чесне, подекуди безжальне фіксування фактів.
Колективна травма крізь оптику часу
Особливу цінність збірці надає її часова амплітуда — від ранніх нотаток початку дев’яностих до свіжих рефлексій, викликаних сьогоденням. Дракуліч демонструє, що європейські інституції виявилися нездатними засвоїти уроки минулого століття. Помилки повторюються з лякаючою точністю, а заклики про недопущення подібного перетворюються на порожні політичні гасла. Авторка безжально зриває маску благополуччя з континенту, вказуючи на глибокі моральні прорахунки суспільства.
Важливе місце в огляді посідає проблема колективної відповідальності та визнання провини. Письменниця підкреслює, що без чесного засудження кривдників на загальнонаціональному рівні неможливе жодне тривале примирення. Вона аналізує, як спільноти намагаються витіснити неприємні спогади, обираючи шлях колективного забуття замість складної внутрішньої роботи. Цей аналітичний зріз спонукає до глибоких роздумів про те, яка доля чекає на соціум, що пережив масштабне потрясіння.
Цю книгу можна придбати на сайті видавництва «Човен»: https://choven.org/shop/vijna-vsyudy-odnakova/
Глибока та похмура праця залишає по собі тривалий ефект, змушуючи переосмислити багато звичних речей. Хорватська авторка створила документальне свідчення, яке змушує вийти із зони психологічного комфорту та подивитися в очі реальності, якою б потворною вона не була.
Славенка Дракулич ― хорватська письменниця та журналістка, її есеї та книжки перекладено багатьма мовами, статті публікували The New Republic, The New York Times Magazine та The New York Review of Books.
