Це було вчора в ефірі „Свободи слова” на каналі ICTV. Темою для обговорення став сюжет журналіста російського «Первого канала» Віталія Кадченка про ляльку Гітлера, яку нібито масово продають в Україні.

Відраза до дискусії у студії виникла одразу після того, як біля мікрофону опинився Олесь Бузина. Справа навіть не у його фантазіях на історичну тему – до цього всі звикли. Переведення дискусії в площину з’ясування якихось особистих рахунків зі своїми колишніми колегами по редакції і згадування їхніх родин (який це мало стосунок до теми програми, я так і не зрозуміла) – це виглядало занадто навіть як для Бузини.

Але російський журналіст Матвій Ганапольский переплюнув і Бузину, пообіцявши „порвать пасть” Юрію Макарову. Далі залишилось лише сказати ще про „моргала” і зашипіти в ефір на опонентів по дискусії – і картина була б завершена. Відповідний зверхній тон Ганапольський витримав протягом усього включення. А чому б і ні? Якщо ніхто цьому не перечить. Хіба Джангіров спробував назвати російського журналіста „біснуватим”, і то його зупинив ведучий.

Знову замість серйозної дискусії - звичайне шоу, яке дехто використовує для дешевого самопіару і не приховує цього. Знову маніпуляція питанням української історії, питанням НАТО та мовним питанням, бо задавали тон в дискусії не інтелектуали, а шоумени (самопіарники).

Правда, наші журналісти, на відміну від російських, не хворіють на імперську пихатість. І на тому дякуємо. Але вони уражені іншою хворобою – байдужістю. А ще вони люблять один одного, як пси діда в тісній вулиці (це щодо журналістської солідарності). Бо як тільки знайдеться хтось один, хто намагатиметься протиставити хоч щось отій імперській пихатості, його одразу обзивають націоналістом і бандерівцем.