Ця ковбаса з'явилася на полицях дрібнооптових базарчиків м'яко і ненав'язливо. З написами на цінниках кульковою ручкою від продавщиць: "Очень вкусная колбаса", "Колбаса, как в советские времена" і т.д. Під назвами "Лікарська" або "Докторська" - як правило, харківського, сумського або чугуївського виробництва - вона вирізняється серед інших ковбас своєю целофановою оболонкою, апетитним зрізом, у якому погляд досвідченої домогосподарки здатний побачити якщо не присутність справжнього м'яса, то принаймні - совість ковбасника-виробника. А найголовніше - вона вирізняється ціною. Така ковбаса коштує 28 гривень проти 42-х русанівського, кременчузького або глобинського виробництва. Покупці торгівельних рядів купували цю ковбасу без зайвого галасу, їли собі її мовчки - сирою або з пательні, з підсмаженим боком, разом з яєшнею на сніданок. Потім знову йшли до знайомої ятки, купували її вже на 200 грамів більше, виявляючи небайдужість свого ставлення до чудо-ковбаси. Вони навіть ремствували, коли її не було. А прості жіночки-продавщиці, які звикли звіряти час з фастівською електричкою, вибачаючись, твердили, що цю ковбасу вони таки замовляли, та з огляду на підвищений попит, виробники просто не в змозі забезпечити її пропозицію. І пропонували узяти теж хорошу, але - русанівську, ковбасу. Та хазяйки русанівську купувати не поспішали. Закони діалектики не змусили себе довго чекати: автор купив якось кавалок "Телячої" за 24 грн. З міста Ізюм. Теж у целофані, теж нібито ГОСТ. Купив і пожалкував - крохмаль крохмалем. Нічого хорошого. Навіть на пательні вона поводила себе не краще від ковбаси з Кременчугу, і їсти її можна було лише з кетчупом... Але тренд виявився набагато потужнішим: півкіло сосисок "Молочних" з якогось східно-українського міста, за 23 грн., куплену у печерському міні-маркеті, половину голодний автор з'їв просто так, тільки розгорнувши їх з целофану. Решту ж, на сніданок, вареними, він з'їв просто-таки з тваринним риком безмежного задоволення. А це, на днях, побачив її вже на полицях "Великої кишені". До чого все це? Питання просте (і, бажано, щоб до розмови приєднався хтось з харчових технологів): чому пройшовши майже 17-річний шлях панування ДСТУ, оновлення виробничих потужностей гігантів м'ясопереробної промисловост та мовчазного споживацького сприйняття панування "Сільпо" та "Фуршетів" у наших містах, наш брат-їдок знову згадує дорогу до оптових базарчиків, які часто-густо знаходяться у ста кроках від брендованих гастрономів? Чому радянська ковбаса виявилася смачнішою від ковбаси, з дозволу сказати, ново-української? І напослідок, заполітизовано. (Бажано, щоб до розмови приєднався якийсь політолог. ) Якщо у харчовому сенсі українці все ще зважають на ковбасу, який "соссідж" можуть чекати мешканці Києва, Харкова, Сум, Чугуєва і т.д. Якого ГОСТу чи ДСТУ? Дайте, будь-ласка, мессідж.